5 серпня
(довільний спомин)
Базиліка Матері Божої, звана «Більшою» (точніше кажучи, має бути «Велика» – бо належить до числа чотирьох «великих» базилік Рима, які паломник мав відвідати Ювілейного Року, аби отримати відпуст), стоїть на Есквілінському пагорбі. Географічно, якщо стати у Ватиканських садах і дивитися в бік Тібру, то попереду буде саме Есквілін. І певна символічність у цьому, звісно, є: це так, немовби з Ватикану Церква дивиться на славу Матері Божої, що постійно зростає. Бо храм на Есквіліні, зведений ще в IV ст., постійно перебудовувався, добудовувався, прикрашався, розростався, збільшувався…
Діва Марія побажала мати свій храм у Римі на місці, яке сама вкаже; і 5 серпня 352 року, в шалену спеку, Есквілін був укритий снігом. Перша святиня, дерев’яна, що постала після чудесного об’явлення Папі Ліберію (352-366) і патрицієві Йоану, була досить швидко знесена. Менш ніж через століття Папа Сикст ІІІ, прагнучи увічнити рішення Ефеського Собору 431 р. про визнання Марії Богородицею, звелів там поставити кам’яну святиню, яка б відповідала величі цього титулу Діви. В подальші століття різні Папи докладалися до розбудови та прикрашання храму: за Євгенія ІІІ (ХІІ ст.) збільшено портик і викладено прекрасну кам’яну підлогу, за Миколая ІV (ХІІІ ст.) перероблено апсиду; за Григорія ХІ (XIV ст.) поставлено дзвіницю; за Бенедикта XVI (XVIII ст.) ґрунтовно перероблено інтер’єр; Сикст V облаштував там відому Сикстинську каплицю, а за Папи Пія ХІ було відновлено мозаїки.
Саме там, у «великій» базиліці Матері Божої, зберігаються реліквії вифлеємських ясел і стародавня ікона Богородиці, найбільший скарб храму. Її ще звуть Salus Populi Romani – «спасіння римського люду», оскільки цей люд вірить, що Матір Божа багато разів рятувала Рим від різних напастей. Немов колись у давнину Вибраний Народ ішов за Ковчегом завіту, так римляни йшли за іконою Матері Божої Сніжної вулицями свого міста, як траплялось якесь лихо… Один із таких засвідчених споминів відноситься до 1571 року, коли вірні сильно благали Богородицю про перемогу християнського війська та віри Христової над турецьким флотом і мусульманською небезпекою.
Отже, відзначення річниці освячення цієї римської базиліки для всієї Церкви важливе не з огляду на те, що це такий красивий храм, і навіть не з огляду на те, що цей храм стоїть у Римі. Хоча зрозуміло, що для католика немає «першого», «другого» чи тим більше «третього» Риму, він один був, є і буде. Це відзначення несе у собі віддзеркалення розвитку самого прославлення Діви Богородиці у християнській вірі. Як казав був св.Максиміліан Марія Кольбе, якщо християнин не прославляє Марію, то щось не так із його християнством.
Ікона Матері Божої Сніжної походить з ХІІ ст. і належить до типу «Панагія Одигітрія». Ікони такого зразка – «Та, що вказує шлях» – приписувано св.Луці Євангелісту, або принаймні виходять із взірця такої ікони, що зберігається в Константинополі. Марія тримає на руках Дитя Ісус, у якого в руці – книга Євангелія; сама Богородиця тримає хустинку, про яку кажуть, що це «для витирання людських сліз», тому цю ікону ще звуть Потішителькою.
У день літургійного спомину Матері Божої Сніжної з купола базиліки розкидають пелюстки білих троянд – на спомин про той чудесний сніг та як символ численних благодатей, що їх Матір Бога випрошує для людей у свого Сина.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz