czwartek, 31 lipca 2014

Святий Альфонс Марія де Лігуорі, єпископ і Вчитель Церкви



1 серпня (обов’язковий спомин)
Господь схиляє горді шиї. Альфонс Марія де Лігуорі (1696–1787) може слугувати безпосередньою ілюстрацією цього принципу. Відомий він став зовсім не тим, що був гордий або мав чим пишатися…
Він мав стати юристом, та й став ним, і розпочав стрімку кар’єру, відзначався умінням гарно вести процеси (гарно говорити). Однак юридична кар’єра спіткнулася на програші одного важливого процесу, де Альфонс переплутав норми ломбардського і анжуйського законодавств. Як для юриста це дуже дивна ситуація; але пригляньмося до його життя: в Неапольський університет, вивчати юриспруденцію, він вступив у 12 років, а в 16 уже був доктором права! Господь схилив його голову уперше.
Юнак прийняв це упокорення правильно – і цим виграв «процес» свого подальшого життя. Звернувся до богослов’я, став його вивчати, відхилив вигідний шлюб, був висвячений у 29 років. Щоправда, залишався «домашнім» проповідником, ніяк не зважуючись, куди вступити – до театинців? філіппінців? якоїсь місійної конгрегації? Закінчилося тим, що він заснував свою, назвавши її Справою Найсвятішого Відкупителя (редемптористи; мають свою гілку в УГКЦ). Побувавши в горах, де так гарно читати богословські книжки, медитувати на красу природи і взагалі почуватися вельми духовною особою, Альфонс… побачив тамтешніх селян, яким було майже принципово байдуже, хто за кого пішов на хрест, аби не чіпали їхніх кіз. Мрії про «високу духовність» залишилися десь під кучерявою пінією, а Господь схилив голову Альфонса до реальних потреб реальних людей.
Заснована ним конгрегація (1732) незабаром дістала затвердження Папи (1749). Сам Альфонс став відомий як добрий проповідник – згодилось адвокатське вміння будувати дохідливі промови – і чуйний сповідник, добрий керівник. Став єпископом 1762 р., але життя провадив скромне, ба навіть продав якесь майно єпископської резиденції, коли в його окрузі настав голод, і годував бідняків. Зрікся єпископства 1775 року і повернувся до справ конгрегації. Але тут його чекало чергове упокорення: в ті часи король і папа були політичними супротивниками, і випало Альфонсові як засновникові підписати документ для королівського схвалення конгрегації… Як юрист він зробив помилку. Може, чогось не дочитав. Може, його надто мучила хвороба хребта, яка дедалі сильніше притискала його підборіддя до грудей, так що він пити міг тільки через трубочку… Його голова опускалася дедалі нижче. Папа відділив редемптористів, які працювали в Папській області, від тих, що підпорядковувалися королю Неаполя, позбавивши других усіляких привілеїв. Старий уже Альфонс прийняв і цей удар…
Він став «практичним початківцем» справи, яка нині зветься пасторальною теологією. Виховував не як лектор, відсторонена від слухачів особа. Виголосив понад 500 проповідей і місій, написав кількасот книжок. Практика його виховання виглядала, наприклад, так: священика, який непорядно поводився, він покликав до себе, а біля порогу поклав велике Розп’яття. Коли той, ставши у дверях, завагався, чи переступати через Хрест, св.Альфонс тихо і м’яко сказав: «Ідіть сміливо і топчіть Його. Ви не вперше кладете нашого Господа собі під ноги».
«Той, хто не приймає любові Божої, навряд чи заслужить на Його милість, бо дуже важко зректися гріха тільки від одного страху покарання», – писав він.
Покровитель проповідників, адвокатів, теологів (особливо морального богослов’я), добросовісних людей, непохитної наполегливості. Захисник від артриту, дріб’язковості. Беатифікований 1816 і канонізований 1839 року. 1871 року проголошений Учителем Церкви.

Зображається в чорній сутані або єпископських шатах, як молодий священик або старший із сильно схиленою головою; інколи тримає хрест або має розарій на шиї.

Rekolekcje dla Redemptorystow - prośba o modlitwę

Od 3 do 8 sierpnia 2014 będę prowadzić Rekolekcje dla Braci Redemptorystów we Lwowie. 
Proszę o modlitwę za mnie i za Braci 
+* 
Bóg zapłać 




Прошу про молитву в днях 3-8 серпня 2014 р. Б. під час Реколекцій для братів семінаристів зі Згромадження Редемптористів. Огорніть молитвою мене та усіх реколектантів. Дякую. Нехай Вам Бог винагородить.




Duszo Chrystusowa

Św. Ignacy patronem ćwiczeń duchowych



Kiedy przeto na początku pontyfikatu Naszego, zadość czyniąc najgorętszym staraniom i pragnieniom Dostojnych Arcypasterzy obydwu obrządków niemal z całego świata, konstytucją apostolską Summorum pontificum, wydaną 25 lipca 1922 roku, św. Ignacego z Loyoli ogłosiliśmy i ustanowiliśmy niebieskim patronem wszystkich ćwiczeń duchowych, a więc zakładów, stowarzyszeń i wszelkiego rodzaju zrzeszeń odprawiających ćwiczenia duchone, oraz przykładających do nich czynnie rękę, wówczas Naszą najwyższą powagą uświęciliśmy tylko to, co tkwiło we wspólnym poczuciu pasterzy i wiernych. Uczyniliśmy to, co ubocznie wraz ze wspomnianym Pawłem III, wypowiedzieli wybitni Nasi poprzednicy: Aleksander VII, Benedykt XIV, Leon XIII, niejednokrotnie pochwałami wynosząc ignacjańskie rekolekcje; uczyniliśmy to, co podnosili z głębokim uwielbieniem, owszem samym przykładem cnót zaczerpniętych lub rozwiniętych w tej szkole, ci wszyscy, że użyję słów samego Leona XIII „którzy najwięcej jaśnieli życiem ascetycznym albo świętością obyczajów” w ciągu ubiegłych czterech wieków.
I istotnie: wyborna duchowna nauka, zupełna, daleka od niebezpieczeństw i błędów fałszywego mistycyzmu, zdumiewająca łatwość zastosowania tych ćwiczeń do każdej klasy i każdego stanu ludzi, czy to żyjących w klasztorach i oddanych bogomyślności, czy to wiodących życie czynne pośród zajęć świeckich, bardzo logiczny związek poszczególnych części, dziwny i jasny porządek, w jakim jedna z prawd podawanych wypływa z drugiej, wreszcie zasady duchowe, które człowieka wyzwolonego z jarzma występków i chorób moralnych prowadzą bezpieczną ścieżyną zaparcia i wyzucia się ze złych nałogów do najwyższych szczytów modlitwy i miłości Bożej, niewątpliwie to wszystko aż nad miarę okazuje istotę i skuteczną siłę metody ignacjańskiej i dostatecznie zaleca jego rekolekcje."

Papież Pius XI - Mens Nostra

środa, 30 lipca 2014

Святий Ігнатій Лойола, пресвітер

31 липня (обов’язковий спомин)
До свого навернення, відзначає Антоніо Сікарі, Іньїго де Лойола вважав себе хорошим християнином. Але тільки після навернення він ним став.
Життя (і особливо наслідки життя) св.Ігнатія Лойоли широко відомі: народився 1491 року в Наваррі, помер 1556 року в Римі, заснував Товариство Ісусове, був дуже вимогливим духовним провідником і залишив по собі особливу школу молитви.
Так, він був християнином, у сенсі охрещеною людиною, яка виконує те, що загалом вимагається, ходить на св.Месу, вміє перехреститися на вівтар або ікону, і більше нічим себе не обтяжує. Іньїго зростав при королівському дворі, а найбільшу втіху йому приносили розкішний одяг і будь-яка, кожна можливість похизуватися в бойових мистецтвах, повиблискувати зброєю. Крім того, серце його було опановане мріями про одну високородну даму, заради якої він був готовий здійснити всі подвиги на світі. Однак дама була надто високого роду як на баскського шляхтича, доля їй судилася інакша. А запальний і рвучкий Ігнатій після однієї безнадійної битви (але шалено прекрасної, так що навіть вороги поставилися до нього з повагою) опинився з розтрощеною ногою в батьківському домі, де був змушений довго перебувати у спокої. Що для цієї натури було мало можливим.
Він просив книжок. Інтернету не було (на щастя, певно). Йому принесли популярне в ті часи читання – «Золоту легенду» Якова Ворагінського і «Життя Христа». Захоплені Прекрасною Дамою думки повернули в інший бік: якщо св.Франциск таке зробив – то і я повинен; якщо св.Домінік таке зробив – то і я повинен!
Крім рвучкості, а також шаленої впертості, Іньїго мав ще й таку рису характеру, як здатність спостерігати за собою і робити точні висновки. Він помітив закономірність: роздуми про Бога і святих спершу йдуть важко, а потім приносять дедалі більше радості, а роздуми про світські задоволення приносять спершу велику насолоду, потім же залишають у душі сум і неспокій. Отак він вирушив у внутрішній шлях. А як одужав, то вирушив і в шлях «зовнішній»: став паломником, який добирається до Святої Землі. Сам себе інакше, ніж «паломник», не називав. По дорозі він мав кілька видінь, дедалі більше пізнаючи віру, і «стаючи немовби інакшою людиною». Все те, що «теоретично», зовнішньо чув у храмі про Трійцю, Втілення, священство, стало для нього зрозумілим і «своїм», внутрішнім знанням. Те, на чому спіткнулися богословські шукання Лютера, для Лойоли було ясне.
Однак це не означало, що не потрібно вчитися (і вчити). У 33 роки, вперто, всупереч насмішкам, Лойола сідає за школярську парту. Він навчався в різних місцях, і повсюди довкола нього були товариші, яких він навчав своїх методів духовного пізнання. Духовні вправи він ретельно записував у спеціальну книжечку, яку так і назвав. Інквізиція кілька разів займалася ним, оскільки він навчав духовних речей, не бувши священиком; але розгляди завершувалися позитивно. 1537 року він з кількома товаришами прийняв свячення, і так виникло Товариство Ісусове. Особливість нової спільноти полягала в тому, що вона проголошувала себе «солдатами Христа» і складала особливу присягу на вірність Церкві. Лойола залишився вірний собі, але його «воїнське» покликання Бог сформував інакше, ніж він це собі уявляв.
Принцип покликання у єзуїтів був жорсткий: хто не годиться для світу, не годиться й нам. Це перекликається з думкою св.Максиміліана Марії Кольбе: «Святий має бути толковим, метким, а не роззявою». І ще – у солдати Христові йде той, хто зробив вибір і зважився, а не той, хто довго думає, не знає, де себе прилаштувати. До єзуїтів не приймають того, хто «пробував» шляху в інших згромадженнях. І в них немає випробувальних термінів, «часу на придивляння»: або ти йдеш на цю війну, або ти нам не годишся.
Відповідаючи на знаки часу, Лойола скасував спільне читання Бревіарію для своїх співбратів, зробивши наголос на індивідуальну молитву та особливо на «розумну» молитву. В часи Реформації замало було спільного вимовляння молитов уголос. Солдатом мав стати кожен.
Лойолі та його співбратам це вдалося.

На священиків відкрили полювання, — єпископ Станіслав Широкорадюк

Єпископ Станіслав Широкорадюк
Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк переконаний, що терористи спеціально полюють на священиків. Частково вони це роблять заради викупу.
Про це владика Станіслав розповів у програмі Радіо Марія «Архіпастир відповідає».
Місцеве населення на Донбасі часто буває дезорієнтоване. «Католицькі храми на території, підконтрольній терористам, майже не пошкоджені. Але пошкоджений живий храм, пошкоджені люди. Дуже багато людей на Сході не можуть зорієнтуватися кого вони бояться: терористів чи українську армію, якою їх лякають. Часто місцеві люди впевнені, що їх обстрілює українська армія, а не терористи. Люди поділені і не знають кому вірити», — каже єпископ Станіслав.
Єпископ загадав про російську пропаганду, яка дуже діє на місцеве населення, про те як показують, що українці стріляють в місцевих людей, що розпинають дітей.
Католицький ієрарх вважає, що з небезпечних територій потрібно вивозити людей, священиків у тому числі. Більшість священиків вже виїхали, — розповів єпископ: «В Луганську немає жодного священика. В Донецьку залишився тільки один священик. Він там приписаний. Поки що він хоче там залишитися. Я наполягаю на тому, щоб священики, поки йдуть такі страшні бої і викрадають наших людей, покинули ті страшні місця.»
Зараз на тих територіях полюють на католицьких священиків. Єпископ вважає, що їм не варто проявляти зайвий героїзм, адже парафіян теж залишилося дуже мало — більшість виїхали. 
«Ми не маємо морального права посилати священиків на таке безглузде мучеництво. Робимо все, щоб рятувати звідти людей, — каже ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк. —  Ми не хочемо, щоб священики були наживкою, щоб їх викрадали, вимагали викуп. Тому треба, щоб вони поберегли себе.»
Владика згадав про викрадення о. Віктора Вонсовича, коли терористи забрали у нього всі документи, всі гроші (а він мав із собою велику суму для ремонту даху храму у Єнакієво), автомобіль. Визволення о. Віктора також обійшлося не безкоштовно.
Нагадаємо, отець Віктор Вонсович 11 днів був у полоні терористів. Його затримали бойовики на в’їзді у Горлівку. Після довгих перемовин священика вдалося звільнити.  Але тепер він не має можливості повернутися до своєї парафії. «Сепаратисти сказали отцю Віктору Вонсовичу, що якщо ще раз побачать його в Горлівці, то він одразу буде розстріляний. Тому зрозуміло, що він не буде туди їхати», — розповів єпископ Станіслав Широкорадюк.
Ієрарх сказав, що о. Віктор дуже відважно пережив таке випробування.
«Я був приємно здивований, що він мужньо пережив полон і був готовий вже на все, — розповів єпископ Станіслав Широкорадюк. — отець Віктор каже, що варто було це пережити, бо це були гарні реколекції для нього. Найважливіше те, що він і в полоні залишався священиком. Кілька чоловік звернулося до нього по духовну допомогу. Кілька осіб посповідалося. Багато катехез він там проводив. І навіть серед тих терористів. Деякі знущалися з нього. Кілька разів виводили розстрілювати. Клацали автоматами, ставили його під стінку, щоб залякати. А були такі, що виводили його окремо, щоб напоїти чаєм, дати можливість помитися окремо від інших».
Як відомо, полонені жили у дуже жахливих умовах. У спільній кімнаті, де о. Віктора утримували разом з іншими людьми, не було навіть чим дихнути. Він був одягнений у сутанну, постійно був мокрий від поту.
Наразі доля інших полонених невідома. «Зараз той будинок, де він перебував, вже розбомбили», — сказав єпископ Станіслав.
Нещодавно з полону було визволено греко-католицького священика о. Тихона Кульбаку, якого з 4 липня утримували бойовики з «Російської православної армії». Про своє перебування в терористів звільнений о. Тихон не може нічого розповісти, тому що це загрожуватиме його парафіянам.
Раніше в Донецьку у полон до терористів потрапляв римо-католицький священик о. Павло Вітек.

Святий Петро Хризолог, єпископ і Вчитель Церкви



30 липня (довільнийй спомин)

Християнство має двох проповідників, безпосередньо названих «золотими»: це Йоан Золотоустий («хризостомос») і Петро Золотомовний («хризологос»). Один представляє собою пишномовну побожність Сходу, інший – золоту, але навдивовижу коротку мову Заходу. Як відзначає у своєму «Словнику святих» Яків Кротов, «для обох культур слово було шляхом до святого і в певному сенсі саме становило святиню, але Схід говорив тим більше, чим святіша була сама тема розмови, а Захід був більше говіркий за стінами храму, ніж у ньому. Найрозлогіші богословські трактати Сходу набагато коротші будь-якої «суми теології»; найдовші літургійні молитви Заходу в кілька разів коротші за найпростішу східну єктенію». Золотоустий залишив по собі чимало книжок, а після Золотомовного збереглися короткі проповіді.
Петро Хризолог народився близько 380 року в Імолі (або поблизу неї), Верхня Італія. Єпископ цього міста прийняв юнака на навчання, а потім висвятив. Можна здогадатися, що передісторія цього досить проста: єпископ помітив здібного хлопця, ревного до науки. Цю думку підтверджує те, що, ставши єпископом, св.Петро вважав освіту не «доброю нагодою», а обов’язком для християн, аби вміли розуміти свою віру і тлумачити її іншим.
Згодом Петро став генеральним вікарієм свого єпископа, потім сам був єпископом і від 426 року – митрополитом Равенни, в той час столиці Західної Римської імперії. Був радником Галли Плацидії, сестри Гонорія – правителя імперії, та її дітей. На його проповіді сходився весь імператорський двір. І це було дуже добре, що слухали його, а не, скажімо, Євтихія, який хотів підтримки при дворі для свого розуміння віри – про одну природу Христа, а не дві, як навчала Церква.
У своїх проповідях св.Петро закликав до практики частого приступання до Святого Причастя – далеко не всі прагнули приймати «хліб сильних» на кожній Святій Службі, дотримуючись думки, що приймати Христа краще вже по великих святах і ближче до смерті.
Парадоксальним чином, у його проповідях сильним «інструментом» ставало мовчання. Як кажуть свідчення, у найсерйозніших моментах проповіді він замовкав, даючи людям у тиші замислитися над почутим і вкласти його глибше у серці та пам’ять.
Його проповіді були не так літературні, як прості – але, може, саме це й стало серйозною підставою для проголошення його Вчителем Церкви, бо вчителя мають розуміти, а не тільки захоплюватися його красномовністю. «О, воістину нечувана це велич – священицьке служіння християнина! Людина тут сама для себе є жертвою і священиком, не шукає поза собою того, що могла би скласти Богові, але з собою і в собі приносить Богу те, що має за себе скласти у жертву. Тією само залишається жертва, тим само залишається священик, бо не може вчити себе, який жертву приносить. Дивовижна то жертва» (Проповідь 108).
Хризолог боровся у своїй митрополії з пережитками язичництва, виступаючи послідовно і регулярно. Єпископ Фелікс близько 715 року взявся збирати ці тексти, налічивши їх 376. До найбільш знаних належить проповідь про гучні забави і непристойні танці. З огляду на ці проповіді Папа Бенедикт ХІІІ зарахував Хризолога 1729 року до грона Вчителів Церкви.
Святий Петро помер 450 року у Форум Корнеллі. Покровитель дієцезії та міста Імоли.

Полюють на католицьких священиків: єпископ Широкорадюк про ситуацію на сході

Shyrokoradiuk-Stanislav_2

Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії розповів про ситуацію католиків на сході, про викрадення о. Віктора Вонсовича та ін.
Отця Віктора Вонсовича попередили, якщо він повернеться у Горлівку, буде розстріляний. Про це розповідає ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк. «Зараз вже полюють на католицьких священиків», - говорить єпископ. Відбувається багато провокацій. Духовенство робить все, щоб рятувати людей.

Повний запис слухайте на Радіо Марія

Читайте також

wtorek, 29 lipca 2014

«Вірую – я не один» - IV Зустріч молоді в Закарпаття


swaliawa_den_molodi
Запрошуємо на IV Зустріч молоді до Закарпаття.

Зустріч відбуватиметься з 15 по 17 серпня у м. Свалява.

П’ятниця (15 серпня)

15.00 – реєстрація 
17.00 – привітання отця
Коронка до Божого Милосердя
17.30 – ознайомлення з регламентованим порядком, правилами
18.00 – розарій 
19.00 – Урочиста відпустова Свята Меса
21.00 – вечеря
21.30 – перегляд фільму
23.00 – благословення, нічний відпочинок

Субота
9.00 – збір
9.30 – розарій, ранкові молитви
10.00 – презентація парафій (тривалість до 7 хв)
11.30 – робота по групах: І (молодші) – постановка з Марком
ІІ (старші) – конференція зі священиком, ігри
13.00 – обід
14.00 – вільний час
15.00 – Коронка до Божого Милосердя
15.30 – Робота по групах: І (старші) – постановка з Марком
ІІ (молодші) – конференція зі священиком, ігри
17.00 – підготовка до Святої Меси, розарій
17.30 – Свята Меса
18.30 – Хресна дорога
20.00 – вечеря
20.30 – веселий вечір
22.00 – фотозвіт
22.30 – адорація
23.00 – благословення, нічний відпочинок

Неділя
8.30 – розарій
9.00 – Свята Меса
11.00 – від’їзд додому

denmol











Просимо повідомити про кількість учасників з Вашої парафії до 5 серпня.
За детальною інформацією звертайтеся за телефоном:
Моріка Кімак – 0506762858
Моріка Мигович – 0663782442
Програма за київським часом.

Про симпатію Папи Франциска до домогосподарок


papa
Свята Марта, яку сьогодні згадує Церква вважається покровителькою домогосподарок. Про них у своєму твіті написав Папа.

«Цінуймо працю домогосподарок та доглядальниць – це дуже цінне служіння», – прочитали півтора десятка користувачів мережі Твіттер.

Кілька місяців тому Святіший Отець звернувся з схожим закликом після недільної молитви «Ангел Господній». А цими днями аргентинське видання «Viva» оприлюднило інтерв’ю з Папою Франциском, в якому він, між іншим, пояснив, звідки у нього ця симпатія до домогосподарок.

«В часах, коли ще не було пральних машин, одна жінка допомагала моїй мамі з ручним пранням. Нас було п’ятеро, а мама – сама, тому ця пані приходила тричі на тиждень, щоб їй допомагати. Це була сицилійська вдова, що мала двоє дітей, і виїхала до Аргентини після того, як на війні загинув її чоловік. Приїхала без нічого, але працювала і дбала про свою родину», – розповів Папа Франциск, згадуючи, що вона, під час прання, багато чому його навчила, розповідаючи про війну, про життя на своїй батьківщині.

Коли малому Хорхе Берґольйо виповнилося 10 років, його родина переїхала на інше місце, й він більше не мав змоги бачитися з цією жінкою. Через багато років, вже як священик, він знову зустрівся з нею. Жінці тоді вже виповнилося 80 років, і їхня дружба тривала ще 10 років. А кілька днів перед смертю вона зняла із шиї медальйон та передала майбутньому Папі, просячи, щоб він його носив. «Щовечора, – розповів Святіший Отець, – коли його знімаю та цілую, і щоранку, коли його одягаю, бачу перед собою цю жінку. Вона померла щасливою, посміхаючись, з тією самою гідністю, з якою працювала».

За словами Папи, саме цей досвід є причиною того, що він із великою пошаною ставиться до жінок, які важко працюють, як домогосподарки, і які повинні бути забезпечені всіма соціальними правами. «Ця праця, як і будь-яка інша, не повинна бути предметом визискування чи поганого ставлення», – наголосив він.


За матеріалами Радіо Ватикан

Свята Марта і картина Веласкеса


1280px-Diego_Velzquez_008_Marta_Marija
Сьогодні Церква згадує Марту, сестру Марії та Лазаря. Чого можемо від неї навчитися?

Марта була родом з Витанії, містечка на східному узгір’ї Оливної гори. Багато разів Марта приймала у своєму домі Ісуса. Адже Він був другом їх родини. Євангеліст Лука детально описує одну з таких зустрічей ( Лк 10, 38-42). Про Марту згадує також євангеліст Йоан, описуючи воскресіння Лазаря. Тоді вона визнала віру в Ісуса як Месію і Божого Сина (Йо 11, 1-45). Саме з Витанії Ісус тріумфально вирушив на віслюку в Єрусалим у Вербну неділю (Мк 11,1). І врешті, поблизу Витанії Ісус вознісся в небо.
На Сході вшанування св. Марти починається з V ст, на Заході – з VIII ст. Вже у VI ст. у Витанії постала базиліка на місці, де ймовірно був дім Лазаря і його сестер. Св. Марта вважається покровителькою домогосподарок, кухарів, прибиральниць і власників готелів. Провансальська легенда оповідає, що після вознесіння Ісуса євреї відправили Лазаря, Марію і Марту на корабель без штурвалу і пустили їх у Середземне море. Завдяки Провидінню всі щасливо дісталися узбережжя Франції, поблизу Марсилії. Лазар мав стати першим єпископом того міста, Марта поряд заснувала жіночий монастир, а Марія покутувала у пустельні.
Одну з відомих картин, яка є ілюстрацією до сьогоднішнього євангельського уривку, написав іспанський художник Дієго Веласкес. Картина «Ісус в домі Марти і Марії» створена близько 1618 року. Зараз вона знаходиться в лондонській Національній галереї.
На полотні бачимо темний простір кухні. На столі лежать продукти: часник, яйця, сира риба. Видно, що Марта втомлена працею, має рум’яне обличчя. Виглядає знервованою. Неохоче дивиться на глядача. Чи справді на глядача? На тлі картини, ніби то у вікні для видачі їжі, бачимо Ісуса і Марію, що заслухалася Його словами. Але Ісус простягає Марії не праву, а ліву руку… Виявляється, що це насправді не вікно, а дзеркало, завдяки якому можемо бачити те саме, що бачить обурена Марта – Ісуса і сестру, яка не хоче їй допомогти. На картині ще є дві старші жінки. Одна стоїть за плечима Марії, друга нахиляється до насупленої Марти, показуючи на неї пальцем. Деякі дослідники мистецтва вважають, що це може бути Діва Марія, яка звертає нашу увагу на те, що немає протиставлення між поставами Марти і Марії. Обидві важливі, і повинні одна одну доповнювати, як молитва і споглядання мають зустрічатися зі служінням і діяльністю, практикою милосердя.

За матеріалами ILGPrzewodnik Katolicki

«Ми потрібні один одному»: Голова Англіканської Церкви написав листа Папі




WELBY_POPE
Голова Англіканської Церкви архієпископ Джастін Уелбі написав листа Папі, в якому запросив його до подальшої співпраці між двома Церквами, незалежно від різних поглядів на свячення жінок у єпископи.
Рішення Англіканської Церкви допускати жінок до священства і єпископства не повинно бути перешкодою для співпраці у важливих глобальних питаннях, написав архієпископ Кентерберійський у листі, який був опублікований британською газетою «Daily Telegraph». Лист був також скерований главам інших Церков, у тому ж числі і православних.
Генеральний Синод Англіканської Церкви Великобританії три дні тому вирішив ввести єпископські свячення для жінок. Жінки можуть стати священиками у цій спільноті з 1992 року, що католицька сторона неодноразово називала перешкодою в екуменічному діалозі. Навіть в рамках самої Англіканської Церкви існує критика стосовно цього питання.
Англіканську Церкву з її партнерами з екуменічного діалогу об’єднує більше, ніж роз’єднує, написав архієпископ Кентерберійський. Враховуючи численні проблеми, які існують сьогодні у світі, спільне свідчення Євангелія важливіше, ніж коли-небудь.
Конфлікти у багатьох регіонах, бідність, безробіття і біженці потребують від Церков спільного проголошення Доброї Новини Ісуса Христа. «Ми потрібні один одному», - написав Уелбі.
Читайте також

Мелітополь-Запоріжжя: Екуменічне паломництво у намірі миру в Україні



melitopol-zaporizzia
З Мелітополя 27 липня вирушило восьмиденне XVII піше паломництво до Запоріжжя. Цьогорічне гасло: «Обдаруй нас миром». Крім католиків у ньому беруть участь представники інших християнських конфесій, а головним посланням є спільна молитва за мир в Україні і в усьому світі.

Маршрут паломництва проходить через терени Харківсько-Запорізької дієцезії, у тому ж числі через Луганську і Донецьку обл., де тривають бойові дії. Через вісім днів паломники повинні прийти до святині Божого Милосердя у Запоріжжі, де будуть просити про дар миру. Учасники сподіваються, що складна ситуація у цьому регіоні не перешкодить дістатися цілі. Про це розповів єпископ-помічник Харківсько-Запорізької  дієцезії Ян Собіло:
«Паломництво має за мету об’єднати усіх людей: і православних, і католиків, і протестантів у великій молитві за Україну і весь світ. Це група людей, які йдуть під гаслом „Обдаруй нас миром”. Найбільше ми боїмося, щоби не сталося жодного терористичного акту, оскільки у тих районах крутяться різні особи, які мають різні ідеологічні погляди, але служби безпеки України запевняють, що повинно бути спокійно. Ходили чутки, що люди, які проти таких молитов, взагалі заблокують паломництво. Ми знаємо, що у Донецьку за тими, які брали участь в екуменічних молитвах на головному майдані, слідкували і багато з них затримали сепаратисти. Саме тому батьки зараз бояться відпускати своїх дітей на паломництво і багато людей відмовилися від участі. Пішли найвідважніші, а їх близько 50 осіб. Ця ситуація їх дуже об’єднує. У цю хвилину вже усі моляться, хто як вміє, за мир на світі і в Україні», - сказав єпископ Ян Собіло.