wtorek, 24 lutego 2015

Wywiad dla Radio Jasna Góra


Nagranie z wypowiedzią o. Laurencjusza można wysłuchać 
>>>TUTAJ<<<


Nagranie z wypowiedzią ks. Ruslana można wysłuchać 
>>>TUTAJ<<<

Abp Wacław Depo przewodniczył Mszy św. na zakończenie Kongregacji Odpowiedzialnych Ruchu Światło – Życie

4b0e04923933cc677f9eb3f721828bd8
Spotkaniem kolegium moderatorów na Jasnej Górze zakończyła się dziś 40. Kongregacja Odpowiedzialnych Ruchu Światło – Życie. W kongregacji  wzięło udział ponad tysiąc osób ze wszystkich polskich diecezji, a także przedstawiciele Ruchu z zagranicy – m.in. z Ukrainy, Białorusi, Czech, Słowacji, Niemiec i Austrii.
– To spotkanie z żywym Kościołem – zauważył ks. bp Adam Szal, podsumowując jasnogórski zjazd. Delegat KEP ds. Ruchu Światło-Życie wyraził radość z dynamicznego rozwoju ruchu oazowego poza granicami naszego kraju.
Z kolei ks. Tomasz Opaliński krajowy moderator Domowego Kościoła zwrócił uwagę także na rozrastanie się właśnie tej gałęzi ruchu oazowego.
- Domowy Kościół to wielki dar dla Kościoła. Na wiele bolączek współczesnej rodziny, na które wskazuje synod o rodzinie, to właśnie lekarstwem jest Domowy Kościół – podkreślił ks. Opaliński.
Także o. Laurencjusz, paulin z Ukrainy zauważa duże zainteresowanie rodzinną gałęzią ruchu oazowego:
Kongregacja Odpowiedzialnych to doroczne spotkanie osób odpowiedzialnych za Ruch Światło-Życie w kraju i zagranicą. Po raz pierwszy odbyła się w 1976 r. w Krościenku nad Dunajcem. Od 1980 r. odpowiedzialni Ruchu spotykają się na Jasnej Górze.
Ruch Światło-Życie jest jednym z ruchów odnowy Kościoła według nauczania Soboru Watykańskiego II. Gromadzi ludzi różnego wieku i powołania: młodzież, dzieci, dorosłych, jak również kapłanów, osoby konsekrowane oraz rodziny w gałęzi rodzinnej, jaką jest Domowy Kościół. Poprzez odpowiednią dla każdej z tych grup formację Ruch Światło-Życie wychowuje dojrzałych chrześcijan i służy odnowie Kościoła przez przekształcanie parafii we wspólnoty wspólnot.
Pierwsza oaza, odbyła się w r. 1954. Twórcą oazy, założycielem Ruchu i pierwszym moderatorem krajowym był Sługa Boży ks. Franciszek Blachnicki.

Zakończenie Kongregacji Ruchu Światło-Życie

Spotkaniem moderatorów na Jasnej Górze zakończyła się 23 lutego 40-sta Kongregacja Odpowiedzialnych Ruchu Światło-Życie. W spotkaniu wzięło udział ponad tysiąc osób, w tym przedstawiciele wspólnot m.in. z Ukrainy, Białorusi, Czech, Słowacji, Niemiec i Austrii.


- To było spotkanie z żywym Kościołem - tak podsumował kongregację bp Adam Szal. Delegat KEP ds. Ruchu Światło-Życie wyraził radość z dynamicznego rozwoju oazy poza granicami naszego kraju.

Z kolei ks. Tomasz Opaliński zwrócił uwagę na dynamiczne rozrastanie się także rodzinnej gałęzi ruchu oazowego. - Domowy Kościół to wielki dar. Jest on lekarstwem na bolączki, na które wskazuje synod o rodzinie - podkreśla krajowy moderator.

- Domowy Kościół pomaga rodzinom odnaleźć się w rzeczywistości, żyć Ewangelią, a z drugiej strony poprzez formacje rodzin scala je, umacnia, powoduje, że te rodziny staja się domowym katechumenatem, czyli dla dzieci stają się miejscem wzrastania w wierze. Te rodziny są silniejsze. Wychowują się w nich nowi członkowie Kościoła, którzy są mocni w wierze - mówił ks. Opaliński.

Jak podkreślił moderator krajowy Kościoła Domowego, właśnie to umacniane rodzin w Domowym Kościele jest szczególnie ważne w czasach, w których niewątpliwie mamy do czynienia z podważaniem wartości rodziny. - Chociażby przez tę ostatnią konwencję przegłosowaną w Sejmie, która jest dużym zagrożeniem dla trwałości rodziny, bo rodzina jest widziana jako miejsce opresji, a nie jako miejsce miłości. Domowy Kościół jest w tym momencie pokazaniem, że rodzina to miejsce miłości, miejsce, które jest błogosławieństwem. To, że w rodzinie zdarzają się patologie, nie znaczy, ze rodzina jest patologią - wyjaśnił.

Zdaniem ks. Opalińskiego fenomen wzrostu Domowego Kościoła, zwłaszcza w ostatnim czasie, to z jednej strony zasługa oazowiczów, którzy z coraz mocniej odkrywają w sobie wezwanie do ewangelizacji, a z drugiej strony ludzie widząc szczęśliwe rodziny, w których realizuje się miłość, pragną naśladować dobre wzorce.

Także o. Laurencjusz, paulin posługujący w parafii Matki Bożej Nieustającej Pomocy w Browarach koło Kijowa zauważa duże zainteresowanie Domowym Kościołem na Ukrainie. - I do nas wchodzi z Zachodu zagrożenie rodziny. Ludzie widzą, że Kościół uczy ich podstaw, nie tylko chrześcijańskich, ale w ogóle podstaw ludzkich, pokazuje jaka powinna być rodzina. Ludzie dzisiaj naprawdę szukają wzorców - mówił o. Laurencjusz.

Kongregacja to doroczne spotkanie osób odpowiedzialnych za Ruch Światło-Życie w kraju i zagranicą. Po raz pierwszy odbyła się w 1976 r. w Krościenku nad Dunajcem. Od 1980 r. odpowiedzialni Ruchu spotykają się na Jasnej Górze.

Ks. Oleg Sartakow z parafii w Korczak k. Żytomierza na Ukrainie na kongregację przyjechał po raz trzeci. - To dla mnie poszerzenie mego serca, ponieważ zobaczyłem wizję Kościoła, którą miał Sługa Boży ks. Franciszek Blachnicki. Ta wizja jest tym, co może nas łączyć - powiedział ks. Sartakow.

Zjazd służy wymianie doświadczeń i wyznaczaniu dalszej drogi działania poprzez przyjmowanie zadań na kolejny rok formacji.

Podczas jubileuszowej 40. Kongregacji podjęty został temat roku formacyjnego 2015/2016 "W mocy Ducha Świętego". Hasło jest nawiązaniem do wydarzeń sprzed 40 lat, gdy Ruch Światło-Życie jako hasło pracy rocznej obrał słowa: "Odnowa w Duchu Świętym". Wspólnota oazowa przygotowuje się do dwóch ważnych wydarzeń, które odbędą się w 2016 roku. Pierwszym jest jubileusz 1050-lecia chrztu Polski, a drugim Światowe Dni Młodzieży w Krakowie. Jasnogórska Kongregacja stanowi ważny punkt w tych przygotowaniach. O oczekiwaniach wobec "oazowiczów" związanych ze spotkaniem młodych mówił ks. Grzegorz Suchodolski, sekretarz generalny komitetu organizacyjnego Światowych Dni Młodzieży w 2016 r.

Twórcą oazy, założycielem Ruchu i pierwszym moderatorem krajowym był Sługa Boży ks. Franciszek Blachnicki. Ruch Światło-Życie jest jednym z ruchów odnowy Kościoła według nauczania Soboru Watykańskiego II. Gromadzi ludzi różnego wieku i powołania: młodzież, dzieci, dorosłych, jak również kapłanów, zakonników, zakonnice, członków instytutów świeckich oraz rodziny w gałęzi rodzinnej, jaką jest Domowy Kościół. Poprzez odpowiednią dla każdej z tych grup formację Ruch Światło-Życie wychowuje dojrzałych chrześcijan i służy odnowie Kościoła przez przekształcanie parafii we wspólnoty wspólnot.

Cel Ruchu Światło-Życie jest osiągany poprzez realizację programu formacyjnego. Każdy uczestnik Ruchu po ewangelizacji, prowadzącej do przyjęcia Jezusa Chrystusa jako swego Pana i Zbawiciela, uczestniczy w formacji w grupie uczniów Jezusa (deuterokatechumenat) a następnie we wspólnocie diakonijnej, podejmując konkretną służbę (diakonię) w Kościele i świecie. Ewangelizacja - katechumenat - diakonia, to trzy etapy drogi formacyjnej Ruchu Światło-Życie na wszystkich poziomach formacji.

Znakiem Ruchu Światło-Życie jest starochrześcijański symbol fos-zoe (gr. słowa światło i życie splecione literą omega, tworzące krzyż).

Ruch Światło-Życie powstał i rozwija się w Polsce a w ostatnich kilkunastu latach rozszerza się również poza jej granicami: na Słowacji, Ukrainie, Litwie, Białorusi, w USA, Czechach, Niemczech, Anglii oraz Belgii.

Źródło: KAI / deon.pl

Jasna Góra: Kongregacja Ruchu Światło-Życie

O odnowienie ruchu oazowego, nowe wylanie Ducha Świętego dla Ojczyzny i świata modlą się na Jasnej Górze uczestnicy 40. Kongregacji Odpowiedzialnych Ruchu "Światło - Życie". Jej hasłem są słowa: "W mocy Ducha Świętego". W spotkaniu uczestniczy ponad tysiąc osób z kraju i zagranicy.

Po raz pierwszy w historii wspólnot oazowych ich moderator ks. Adam Wodarczyk, został mianowany biskupem. - Myślę, że jest pokazanie wagi ruchu nie tylko dla Kościoła w Polsce, ale także dla całego Kościoła, bo wspólnoty oazowe działają już w 40 krajach i na wszystkich kontynentach. Jest to więc jakieś podkreślenie tego jak bardzo ruch jest ważny w Kościele - powiedział bp Wodarczyk.

To właśnie eklezjalność ruchu oazowego jest jego największą siłą - uważa moderator krajowy. Dodaje, że koniecznym jest dziś modlitwa o nowe wylanie Ducha Świętego, by ożywić grupy parafialne zdolne do podjęcia jeszcze dynamiczniejszej ewangelizacji.

- Trzeba modlić się o Ducha dla Polski i świata, który da nam odwagę do dawania świadectwa, do dzielenia się swoją wiarą, w tym czasie, który na różny sposób zdaje się sprawiać, że możemy mieć poczucie, iż Kościół jest w defensywie - mówił bp Wodarczyk. Wyjaśniał, że chodzi właśnie o to byśmy nie ulegli temu fałszywemu przekonaniu, ale mieli świadomość, że od dwóch tysięcy lat jako uczniowie Chrystusa jesteśmy w ofensywie.

Podczas Mszy św. celebrowanej w jasnogórskiej bazylice bp Adam Szal, delegat Konferencji Episkopatu Polski ds. Ruchu Światło-Życie w nawiązaniu do hasła spotkania, przypomniał, że bez Ducha Świętego nic w Kościele nie może się wydarzyć. - Poznanie wiary możliwe jest tylko w Duchu Świętym, tylko On wychodzi naprzeciw nas i wzbudza w nas wiarę - podkreślił za katechizmem Kościoła katolickiego bp Szal.

Zauważył, że "w mocy Ducha jesteśmy posłani, by iść i nauczać wszystkie narody, to wezwanie jest dziś kierowane do każdego z nas. Musimy zastanowić się nad drogami dotarcia do najbardziej potrzebujących". Kaznodzieja podkreślał, że aby głosić Ewangelię musimy zacząć od przemiany własnego serca. - Nie jest to droga łatwa ani przyjemna, ale warto, bo na końcu jest Królestwo Boże - przekonywał bp Szal i podkreślał "dziś potrzeba jednoznacznych i odważnych chrześcijan, którzy nie zaprą się Chrystusa".

Hasło spotkania "W mocy Ducha Świętego" jest nawiązaniem do wydarzeń sprzed 40 lat, gdy ruch oazowy jako hasło pracy rocznej obrał słowa: "Odnowa w Duchu Świętym".

- Chcemy przypomnieć sobie doświadczenie odnowy w Duchu Świętym, przebudzenia charyzmatycznego, które było bardzo obecne w Ruchu światło-Życie od 40 lat, ale w późniejszych latach gdzieniegdzie zaniknęło, wyciszyło się, więc chcemy wrócić do tej pierwszej miłości, do tego doświadczenia - zaznaczył Krzysztof Jankowiak, rzecznik Ruchu Światło-Życie. To dlatego wśród prelegentów znaleźli się m.in. ks. Wojciech Nowacki, dogmatyk, zwiany z Odnową, Joanna i Norbert Dawidczyk, koordynatorzy krajowi Odnowy w Duchu Świętym.

Wspólnota oazowa przygotowuje się do dwóch ważnych wydarzeń, które odbędą się w 2016 roku. Pierwszym jest jubileusz 1050-lecia chrztu Polski, a drugim Światowe Dni Młodzieży w Krakowie. Jasnogórska Kongregacja stanowi ważny punkt w tych przygotowaniach. O oczekiwaniach wobec "oazowiczów" związanych ze spotkaniem młodych mówił ks. Grzegorz Suchodolski, sekretarz generalny komitetu organizacyjnego Światowych Dni Młodzieży w roku 2016.

Twórcą oazy, założycielem Ruchu i pierwszym moderatorem krajowym był Sługa Boży ks. Franciszek Blachnicki. Ruch Światło-Życie jest jednym z ruchów odnowy Kościoła według nauczania Soboru Watykańskiego II. Gromadzi ludzi różnego wieku i powołania: młodzież, dzieci, dorosłych, jak również kapłanów, zakonników, zakonnice, członków instytutów świeckich oraz rodziny w gałęzi rodzinnej, jaką jest Domowy Kościół. Poprzez odpowiednią dla każdej z tych grup formację Ruch Światło-Życie wychowuje dojrzałych chrześcijan i służy odnowie Kościoła przez przekształcanie parafii we wspólnoty wspólnot.

Cel Ruchu Światło-Życie jest osiągany poprzez realizację programu formacyjnego. Każdy uczestnik Ruchu po ewangelizacji, prowadzącej do przyjęcia Jezusa Chrystusa jako swego Pana i Zbawiciela, uczestniczy w formacji w grupie uczniów Jezusa (deuterokatechumenat) a następnie we wspólnocie diakonijnej, podejmując konkretną służbę (diakonię) w Kościele i świecie. Ewangelizacja - katechumenat - diakonia, to trzy etapy drogi formacyjnej Ruchu Światło-Życie na wszystkich poziomach formacji.

Znakiem Ruchu Światło-Życie jest starochrześcijański symbol fos-zoe (gr. słowa światło i życie splecione literą omega, tworzące krzyż).
Ruch Światło-Życie powstał i rozwija się w Polsce a w ostatnich kilkunastu latach rozszerza się również poza jej granicami: na Słowacji, Ukrainie, Litwie, Białorusi, w USA, Czechach, Niemczech, Anglii oraz Belgii.

Pierwsza Krajowa Kongregacja Odpowiedzialnych odbyła się w 1976 r. w Krościenku, uczestniczyło w niej ok. 70 osób. W następnych latach Kongregacje odbywały się w Krościenku, Niepokalanowie, Kalwarii Zebrzydowskiej, Koninie oraz przede wszystkim w Częstochowie na Jasnej Górze, która stała się głównym miejscem tych spotkań.

Źródło: deon.pl

poniedziałek, 23 lutego 2015

Kongregacja Odpowiedzialnych Ruchu „Światło – Życie” w Częstochowie

W dniach 20 - 23 lutego uczestniczyliśmy w 40. Kongregacji Odpowiedzialnych Ruchu „Światło – Życie”, która odbyła się w Częstochowie, pod hasłem: "W mocy Ducha Świętego".



>>> Foto <<<



>>> Filmy <<<

wtorek, 17 lutego 2015

Реколекції для молоді в Карпатах, Яблуниця 7-13 лютого 2015

Одружуватися чи йти в монастир – по суті, це одне і те ж – це жертовність (Catholic Media Center)

10485817_1503150406569138_1491957068952072313_n
«Справжню любов ми пізнаємо через жертовність», ‒ каже  настоятель парафії Пресвятої Діви Марії у Броварах отець Лаврентій Жезіцький.

«Інакше це не любов, це просто пристрасті. Суп  я теж люблю, але це зовсім не любов», ‒ говорить священик у інтерв’ю газеті Сегодня.
«Якщо хтось одружується або виходить заміж, щоб щось придбати ‒ він глибоко помиляється. Для мене одружитися або йти в монастир ‒ одна і та ж жертовність. Тому що людина і в монастирі жертвує  своє життя Богові, і в сім'ї жертвує своє життя іншій людині. У першому випадку йдеться про жертву Богові, у другому ‒ людині.
Любов словами не опишеш.  Бог є любов. Він приймає і любить нас такими, якими ми є. Проте, як ми не намагаємося, по своїй слабкості гріх таки чинимо - то запізнилася, то пообіцяли і не прийшли, то забули, то не так сказали. Але Бог дозволяє нам помилитися. Батьки теж  часто дозволяють дитині помилитися. Наприклад, попереджають піти тією дорогою, тому що вона коротша і краща, а дитина йде другою  дорогою. Коли вона повертається на дві години пізніше, то зізнається ‒ так, батьки були праві. І батьки прощають. Але Бог настільки милостивий, що ми в будь-який момент говоримо Йому "Ні", і Він нас все одно прощає і приймає.
Хто перед ким у боргу
Для мене прояв любові ‒ те, що я живу. Тому що в дитинстві за всіма діагнозами лікарів я не повинен був жити, а маму переконували зробити аборт, оскільки вагітність загрожувала її життю. Але сьогодні я живий, і мама жива. Для мене в цьому і є любов ‒ у жертовності мами. Любов між чоловіком і жінкою теж жертовна. Хто більше здатний любити? Той, хто хоче бути коханим. Мірою любові є сама любов. І вона в увазі, участі, навіть телефонних дзвінках і безлічі дрібниць. Але любити може той, у кого є досвід любові з дитинства. Якщо тато знущався над мамою, син знатиме, що чоловік повинен так себе поводити ‒ і такий його прояв "любові". І мимоволі буде чинити так само, ставши дорослим. Але якщо він бачить з дитинства, як тато приходить з роботи, обіймає, цілує маму, запитує, як вона, як пройшов день, то він буде чинити так само. Спосіб любові родом з дитинства. Він "виноситься" з батьківського дому. Пам'ятаю, ми з мамою йшли до костелу по 7 км пішки, і нас дуже часто підвозили попутні машини. І я, ставши дорослим, на машині так само зупиняюся і підхоплюю людей, які йдуть пішки. Це мій досвід.
Майже бандит
На жаль, ми часто сьогодні чуємо: "Люблю ‒ так, але одружуватися поки не буду". Чоловікам я завжди пояснюю на прикладі машин. Уяви, що хочеш купити машину, вибираєш довго і раптом бачиш таке, що серце тьохнуло, думаєш, так ‒ вона для мене! Сів, покатався ‒ точно, як для мене! Беру, будь-які гроші віддаю, бо покупців багато, а така машина одна. Вірно? Так і з нареченою. Якщо ти не наважишся одружитися, наважиться хтось інший. Але якщо ти зустрічаєшся, а не одружуєшся ‒ то це вже безвідповідальність. Це те ж саме, як прийти в магазин, поміряти курточку, а потім піти в ній, не заплативши. Зустрічатися з дівчиною, яку не хочеш назвати своєю дружиною, це все одно що красти. Багато хто думає, що жити з жінкою без вінчання ‒ це порушення заповіді "Не чини перелюбу". Я вважаю, що це порушення ще й заповіді "Не кради". Тому що ти взяв і вкрав цю людину, заволодів нею, позбавив щастя з тим, кому ця жінка справді судилася. У такому випадку ти просто бандит, бо взяв не свою людину і тільки морочиш їй  голову.
Любов не минає
У своєму житті ми бачимо безліч наслідків, Наприклад, розлучення ‒ це вже наслідки. Це не джерело проблеми. Потрібно дуже глибоко докопуватися до причин, аж до дня, коли розведена людина з'явилася на світ. Любов не закінчується навіть після смерті. Закінчуються пристрасті, смаки, інтереси. Закоханість може закінчуватися, як і починатися, ‒ не один раз. Але любов від Бога, свою суджену Богом людину завжди відчуєте. Така любов не закінчується. Будуть зустрічатися інші, розумніші, красивіші, молодші, але любов від Бога залишиться любов'ю від Бога ‒ єдиною. А ось протилежність любові для мене ‒ це гординя і егоїзм. Тому що в любові гордині взагалі немає. Це те ж саме, що в мед б накидали солі. Якщо є тільки "я", "моє" і "для мене" ‒ там немає любові.
Раніше Католицький Медіа-Центр публікував опитування "Коханий невіруючий..." про те, чи можна християнам зустрічатися з невіруючими людьми. 


Статтю в оригіналі можна прочитати 
>>> тут <<<

O. Лаврентій Жезіцький, "ЖЕНИТЬСЯ ИЛИ ИДТИ В МОНАСТЫРЬ — ПО СУТИ, ОДНО И ТО ЖЕ, ЭТО ЖЕРТВЕННОСТЬ"

Стаття з газети СЕГОДНЯ з 14 лютого 2015 р.



«Настоящую любовь мы познаем через жертвенность, - говорит отец Лаврентий Жезицкий, католический священник парафии Пресвятой Девы Марии (Бровары). - Иначе это не любовь, это просто пристрастие. Суп я тоже люблю, но это совсем не любовь. Если кто-то женится или выходит замуж, чтобы что-то приобрести – он глубоко ошибается. Для меня жениться или идти в монастырь – одно и то же. Потому что человек и в монастыре отдает свою жизнь Богу, и в семье отдает свою жизнь другому человеку. В первом случае идет жертва Богу, во втором – человеку.

Любовь словами не опишешь. Бог есть любовь.  Он принимает и любит нас такими, какие мы есть. Да, сколько мы ни стараемся, по своей слабости грех таки совершаем – то опоздаем, то пообещаем и не придем, то забудем, то не так скажем. Но Бог разрешает нам ошибиться. Родители тоже часто разрешают ребенку ошибиться. Например, предупреждают пойти той дорогой, потому что она короче и лучше, а ребенок идет другой дорогой. Когда он возвращается на два часа позже, то признается – да, родители были правы. И родители прощают. Но Бог настолько милостивый, что мы в любой момент говорим ему «Нет», и он нас все равно прощает и принимает.

КТО КОМУ ДОЛЖЕН. Для меня проявление любви  –  то, что я живу. Потому что в детстве по всем диагнозам врачей я не должен был жить, а маму убеждали сделать аборт, так как беременность угрожала ее жизни. Но сегодня я жив, и мама жива. Для меня в этом и есть любовь – в  жертвенности мамы. Любовь между мужчиной и женщиной тоже жертвенна. Кто больше способен любить? Тот, кто хочет быть любимым. Мерой любви есть сама любовь. И она во внимании, участии, даже звонках телефона и множестве мелочей. Но любить может тот, у кого есть опыт любви с детства. Если папа издевался над мамой, сын будет знать, что мужчина должен так себя вести - и таково его проявление «любви».  И невольно будет поступать так же, став взрослым.   Но если он видит с детства, как папа приходит с работы, обнимает, целует маму, спрашивает, как она, как прошел день, Способ любви родом из детства. Он "выносится" из родительского дома. Помню, мы с мамой шли в костел за 7 км пешком, и нас очень часто подвозили попутные машины. И я, став взрослым, купив машину, так же останавливаюсь и подхватываю людей, которые идут по дороге пешком. Это мой опыт.

ПОЧТИ БАНДИТ. К сожалению, мы часто сегодня слышим: «Люблю – да, но жениться пока не буду». Мужчинам я всегда объясняю на примере машин. Представь, что хочешь купить машину, выбираешь долго и вдруг видишь такой, что сердце екнуло, думаешь, да -  она для меня! Сел, покатался – точно, как для меня!  Беру, любые деньги отдаю, потому что покупателей много,   а такая машина одна. Верно? Так и с невестой.  Если ты не решишься жениться, решится кто-то другой. Но если ты встречаешься, а не женишься – то это уже безответственность. Это то же самое, как прийти в магазин, померять курточку, а потом уйти в ней, не заплатив. Встречаясь с девушкой, которую ты не хочешь назвать своей невестой и женой,  это все равно, что воровство. Многие думают, что жить с женщиной без венчания – это нарушение шестой заповеди «не прелюбодействуй». Я считаю, что это нарушение еще и седьмой  заповеди «не кради». Потому что ты взял и украл этого человека, завладел им, лишил счастья с тем, кому эта женщина действительно была суждена. В таком случае ты просто бандит, потому что взял не своего человека и морочишь только голову.

ЛЮБОВЬ НЕ ЗАКАНЧИВАЕТСЯ. В своей жизни мы видим множество последствий, Например, развод – это уже последствие. Это не корень, не источник проблемы. Нужно очень глубоко докапываться, вплоть до того, может, как вообще человек появился на свет.
Любовь не заканчивается даже после смерти. Может закончится пристрастия, перестанет нравится что-то, будет нравится другое. Нет любви.
Влюбленность может заканчиваться так же, как и начинаться – не один раз. Но любовь от Бога, свою суженую Богом человек всегда почувствует. Такая любовь не заканчивается. Будут встречаться другие, умнее, красивее, моложе, но любовь от Бога останется любовью от Бога – единственной. Страсть, влюбленность заканчивается, а такая любовь, как говорят настоящая – одна. А вот противоположность любви для меня, по моему, это  гордыня и эгоизм. Потому что в любви гордыни вообще нет. Это то же самое, что в мед бы накидали соли. Если есть только «я», «мое» и «для меня» - то там любви нет.

Статтю в оригіналі можна прочитати 
>>> тут <<<

poniedziałek, 16 lutego 2015

Святі Кирило і Мефодій, Покровителі Європи - 14 лютого


14 лютого (свято)

«Солунські брати» (тепер Солунь зветься Салоніками) народилися в першій третині ІХ ст. (Мефодій – між 815 і 820, Кирило – 826/827 р.). Кирило був бібліотекарем у соборі св. Софії в Константинополі, потім викладав філософію, зрештою вирішив податися в монастир у Витинії, до свого старшого брата Мефодія. Той раніше був архонтом в одній зі слов’янських провінцій. Може, цей факт, а також висока вченість Костянтина, стали підставою того, що імператор Михайло ІІІ вислав їх обох у Крим (до хазарів) вирішувати релігійні суперечки між юдеями, арабами і християнами. Завершивши місію вдало, вони отримали направлення від Патріарха св.Ігнатія – проповідувати болгарам.
Через п’ять років успішної праці брати дістали запрошення від моравського князя Ростислава. Саме під час моравської місії Кирило створив глаголицю – слов’янський алфавіт на підставі грецького, а потім переклав старослов’янською мовою Євангеліє і богослужбові книги. (Кирилиця – видозміна глаголиці, уже з великими літерами.) Проповідь слов’янською мовою була вельми успішною, однак діяльність Солунських братів була опротестована, їх звинувачено ледь не в єресі й відкликано до Рима. Проте за час назрівання цих подій змінився Римський єпископ, а новий Папа, Адріан ІІ, прийняв нововведення Кирила і Мефодія прихильно, схвалив їхні богослужбові книги й дозволив висвячувати їхніх учнів.
Євангелізація Європи у ті часи мала свої труднощі не тільки з огляду на небезпеку проповіді язичникам. У Церкві вважалося, що говорити про Бога і служити Йому дозволяється тільки латиною або грецькою, отож введення слов’янської мови справді сприймалося як єресь. Крім того, князь Ростислав запросив Кирила і Мефодія не так заради слов’янізації Євангелія, як заради протистояння Моравії німецькому впливові (до речі, братів у єресі звинувачував саме німецький клір). Отак політика підштовхнула Церкву до розширення євангельської проповіді народною мовою.

І хоча Велика Моравія розпалася 905 року й на ці землі повернувся німецький вплив, справа Апостолів слов’ян не загинула. 1980 року Йоан Павло І проголосив їх Покровителями Європи, поряд зі св.Бенедиктом Нурсійським.
В іконографії Кирило і Мефодій зображуються в єпископському вбранні – візантійського або латинського крою. Інколи тримають у руках модель храму. Кирило вбраний у тогу викладача, в руці тримає книгу, написану кирилицею. Їхні атрибути: хрест, книга, келих, розгорнутий сувій зі слов’янським алфавітом.


Пресвята Діва Марія Лурдська - 11 лютого


11 лютого (довільний спомин)

Через чотири роки після того, як Папа Пій ІХ проголосив догмат про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії, Вона сама явилася бідній пастушці Бернадеті Субіру. Об’явлення у гроті Масаб’єль поблизу Лурда тривали від 11 лютого до 16 липня. Матір Божа закликала до молитви і покути.
Історія св. Бернадети знана з різних книжок: як її висміювали в селі, у школі, вдома, а потім стали натовпами сходитися до гроту, щоб дивитися, як Бернадета молиться, як розкопує руками землю в гроті, щоб набрати з нового джерела води. Так буває з багатьма важливими подіями: спершу люди беруть їх на кпини, потім раптово (як оте джерело в гроті – «нізвідки») починають вірити.
«Красива Пані» з розарієм у руках, яку бачила Бернадета, з’являлася не раз, і до молитви й покути закликала також не раз. Загалом, ситуація з цією дівчинкою-пастушкою чи з дітьми у Фатімі (Гарабандалі, Меджугор’ї тощо) ставить нас перед одним суттєвим питанням. Об’явившись малоосвіченій дитині, Богородиця сказала, що хоче на тому місці каплицю, і просила її молитися за грішників. Чи не забагато хоче від своїх вірних Бог, або Діва Марія у своїх об’явленнях? Фаустині, яка не вміла малювати, Ісус сказав створити образ, через який увесь світ отримуватиме благодаті Його Милосердя, і встановити в Церкві свято Його Милосердя – хіба ж Фаустина була Папою Римським? Фатімські діти отримали веління молитися «за Росію», щоб урятувати світ від її загрози, і видіння замаху на Святішого Отця. Бернадета мала зробити так, щоб у місці об’явлень Тієї, яка сама себе назвала «Непорочним Зачаттям», постало цілюще джерело, місце зцілення і культу.
Однак ті, до кого Господь чи Богородиця зверталися зі своїм словом, старалися це слово виконати, і – всупереч усім неможливостям – все збувалося. А відповідно, ось питання, яке виникає перед віруючими: якщо Бог (за всієї людської очевидності, що це неможливо!) хоче, щоб Його діти молилися за спасіння світу, навернення, єдність християн тощо – то, може, це завдання можливе для сповнення?
18 січня 1862 року єпископська комісія заявила, що об’явленням у Лурді «можна вірити». Ще за два роки розпочинається будівництво храму, на освяченні якого 1975 року молилися 35 єпископів, 3000 священиків і 100000 вірних. Справа, яку започатковує Бог, варта того, щоб не боятися взяти в ній участь. Численні зцілення паломників фіксуються в спеціальній книзі й підтверджуються лікарськими комісіями. Бог видимо й недвозначно підтвердив, що розвиток догматів у Церкві – то не вигадка церковників, і наступник св. Петра що зв’язав на землі, те буде зв’язане й у небі.

© Copyright «CREDO» 2013.
Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.

Свята Схоластика - 10 лютого



10 лютого (обов’язковий спомин)

Свята Схоластика (бл.480 – 10 лютого 542) була сестрою-близнючкою св. Бенедикта. Вони народилися в Нурсії (нині місто Норсія у Сивілінських горах), й сьогодні над місцем їхнього колишнього будинку стоїть скромна церква св. Бенедикта.
Схоластика була воістину рідною душею для св. Бенедикта. Супроводжувала його в подорожах і наслідувала його спосіб життя, присвяченого Богові. З дитинства прийнявши богопосвячення, зростала в монастирі Роккаботте. Коли св. Бенедикт заснував перший монастир поблизу Суб’яко, вона заснувала подібний монастир для дівчат. Там св. Схоластика й жила, в П’юмаріолі, де донині стоять два монастирі: чоловічий – св. Бенедикта, й жіночий – св. Схоластики. Неподалік монастиря є грот, у якому брат із сестрою зустрічалися й провадили духовні бесіди. Звичай щорічної зустрічі зберігся й під час їхнього перебування на Монте-Кассіно.
З історії життя св. Схоластики найбільш відомий епізод, як вона силою молитви викликала шалену зливу, аби не відпускати у зворотній шлях свого брата, з яким заговорилися допізна. До цієї історії варто додати кілька подробиць. Ця зустріч була останньою на землі. За три дні після неї св. Схоластика залишила цей світ, а св. Бенедикт побачив у своєму вікні голубку – як її душу. Він поховав сестру в могилі, яку готував для себе самого.
Натомість того вечора, коли вони заговорилися допізна, св. Бенедикт прагнув повернутися, аби брати не тривожилися (до ери мобільних телефонів ще було далеко). Схоластика ж на його ласкаве дорікання відповіла: «Я тебе просила, ти ж не бажав мене вислухати. Тому я звернулася до Бога – і була вислухана».
Ці прекрасні слова варто пам’ятати всім, бо вони можуть бути застосовані у прерізних ситуаціях. Не завжди можна порозумітися з людиною, навіть якщо це давній співробітник, близький друг, родич або – як св. Бенедикт – рідний брат. Натомість Бог розуміє всі наші справжні потреби, підстави яких, буває, ми й самі не можемо доладно викласти іншій людині.
Реліквії св. Схоластики знаходились у Фльорі, куди були перевезені після нападу лонгобардів на Монте Кассіно, які зруйнували бенедиктинський монастир 587 року. Зараз її реліквії перебувають у Ле Мані, частку має відбудований Монте Кассіно. Свята Схоластика вважається духовною матір’ю всіх родин сестер-бенедиктинок. Вшановувана як покровителька Ле Мана і Суб’яко.
В іконографії св.Схоластика представлена з голубом, у бенедиктинському хабіті. Атрибути: хрест, книга, посох княгині.
Каплиця св.Схоластики в бенедиктинському монастирі на Монте Кассіно.


Святий Єронім Еміліані - 8 лютого

Єронім Еміліані

8 лютого (довільний спомин)


Офіцер венеціанської армії Джіроламо М’яні (так читається його ім’я) походив зі знатного й багатого роду, його мати була спокрівнена з дожами, батько – патрицій. Народився 1486 року. Командував захистом однієї з фортець Венеціанської республіки в ті цікаві часи, коли ще не було Італії, а Республіка воювала зі Священною Римською імперією… Потрапивши в полон 1511 року, Єронім Еміліані був ув’язнений у Кастель Нуово, і там дав Богові обітницю: якщо врятується, то змінить своє життя.
Чимало людей у важких обставинах дають Богові різні обіцянки. Далеко не всі їх виконують. Утікши із в’язниці справді несподіваним, чудесним чином, Еміліані не забув свою обітницю. Його духовником став Джамп’єтро Караффа, майбутній Папа Павло IV. Еміліані провадив покутницьке життя і займався будуванням притулків. Вочевидь виходячи зі свого виховання в дитинстві, яке зробило його блискучим офіцером, але не дало віри, – він засновував і зводив сиротинці у Венеції, Брешії, Бергамо, Вероні, Комо, Мілані. Чималі статки його сім’ї стали тут якнайкраще в нагоді.
Єронім Еміліані вирізняється не самим по собі тим, що будував притулки. «Бідних завжди маєте з собою», сказав Христос незадовго до своєї смерті. В Церкві не бракує товариств і діячів, які допомагають дітям і біднякам. І не бракує канонізованих священиків, засновників різних конгрегацій. Однак випадок Еміліані нетиповий, оскільки своє «Товариство служіння бідним», відоме нині як Орден регулярних кліриків Сомаски, він заснував 1528 року, будучи мирянином.
Святий Єронім визволився не тільки з в’язниці. «Божим втручанням він був визволений з ланцюгів егоїзму, гордині, гонитви за самоствердженням, і його життя, скероване доти лише на справи земні, попрямувало до Бога, Якого він любив і Якому служив у сиротах і вбогих», – так написав Папа Бенедикт XVI у листі до 500-річчя Ордену кліриків Сомаски.
Єронім Еміліані помер 1537 року під час епідемії чуми, заразившись від хворого в одному з патронованих ним шпиталів.
В іконографії зображається у священицькому вбранні, з Євангелієм у руці. Атрибути: ланцюги, як символ звільнення; кулі, як натяк на військову кар’єру; оточений дітьми або пригортає хлопчика. Покровитель сиріт і покинутих.


Реколекції для Районових і Поєднуючих Пар, Житомир 14-15 II 2015



>>> Фото <<<

piątek, 6 lutego 2015

Стрітення Господнє, Бровари 2 II 2015


>>> Фото <<<



Молодіжні Реколекції в Карпатах - 7-13 лютого 2015

Святий Павло Мікі і сподвижники - 6 лютого

6 лютого (обов’язковий спомин)
Історія мучеництва Павла Мікі зі сподвижниками може слугувати ілюстрацією до того, що всім людям варто думати про відповідальність за свої слова. А також до того, що хтось скаже, а дістанеться неповинному.
Павло Мікі народився в Кіото 1565 року. Навчався у єзуїтів, які взагалі тоді були єдиними християнськими місіонерами в Японії. Вступив у Товариство Ісуса, маючи 22 роки; незадовго до своїх священицьких свячень був арештований, в ув’язненні зустрівся з іншими переслідуваними християнами. Усіх їх було 26 чоловік, вони померли 1597 року.
Певною мірою зрозуміло, що щирі християни підуть навіть на смерть за свою віру; але чому японська місія раптом зазнала гонінь? XVI століття для Японії – час, який мало чим відрізняється від І-ІІ століть християнства в Римській імперії. Солдатські імператори Рима, які блискавично змінювали один одного на тронах, гнали християн за непослух «богам і владі». Воєнні правителі Японії намагалися збудувати сяку-таку державну єдність, якій загрожували іноземні держави та їхня віра (читай – Іспанія і християнство). Коли не надто розумний моряк із корабля «Сан Феліпе» ляпнув, що скоро Іспанія добереться й сюди, сьогун Тойотомі Хідейоші видав указ про вигнання всіх місіонерів. А тих, хто не послухався, виловили, пригнали з Міяко до Нагасакі і розіп’яли.
Не варто думати, що св.Павло Мікі був очільником якоїсь спільноти. Він став першим мучеником-єзуїтом у Японії, але в цій групі було ще шестеро місіонерів-францисканців, які прибули з Філіпін. Крім Павла, було ще двоє мирян, катехізаторів з Осаки, які склали обітниці приналежності до єзуїтів уже в ув’язненні; решту становили францисканці-терціарії, наймолодшому з яких було 12 років.

Сьогодні місце їхньої смерті в Нагасакі зветься Пагорбом Мучеників.


czwartek, 5 lutego 2015

РАДІО МАРІЯ - Жива Біблія




9:00 - 6 лютого 2015
запрошую до спільної молитви

Телефон нашої редакції (044) 572-29-29. Якщо ви хочете стати волонтером на Радіо Марія, долучитись до творення програм РМ чи в інший спосіб надавати добровільну допомогу радіо, телефонуйте до нас по буднях, з 10 до 18 години.


Телефони для зв'язку з ведучими під час прямих ефірів:
(044) 577-56-45
(044) 577-56-46
(098) 650-18-60
(093) 323-73-18