wtorek, 30 września 2014

Свята Тереза від Дитяти Ісус, діва і Вчитель Церкви

1 жовтня (обов’язковий спомин)
Зі святими найкраще знайомитися, читаючи те, що вони самі написали. Можливо, це було би складно у разі якихось заглиблених теологів, а ось щодо Малої Терези, як її звуть (на відміну від св.Терези Авільської, «Старшої»), то це стовідсотково. «Історія однієї душі», її спогади і певною мірою щоденник, показують як на долоні шлях доростання душі. Спершу це вельми солодка, у стилі кінця ХІХ століття, піднесена й емоційна проза. А потім течія цього «життєвого ручая» дедалі більше поглиблюється, аж доки не ловиш себе на вражаючій думці: від опису переживань ця дівчина перейшла до викладення суті живих стосунків із Богом. Це правильний шлях, бо з емоцій усе тільки починається, зупинятися на них і не варто, і навіть шкідливо.
Тереза Мартен (1873-1897) була дев’ятою дитиною у батьків, які вже й самі беатифіковані: Луї Мартена іЗелі Герен. Історію їхнього «шлюбного служіння Богові» варто почитати окремо. З дитинства Терезка відзначалася гарячим прагненням стати монахинею, навіть у своїй дитячій зухвалості намагалася «вибити» дозвіл на це у самого папи римського Лева ХІІІ. Їй було 14 років. Навряд чи вона сама знала, що їй залишилося прожити дуже мало; може, душа це знала, і тому підганяла дівчину.
З родини Мартен п’ятеро дочок стали монахинями. Тереза зрештою вступила до Кармелю – одного з найсуворіших орденів. Суворість життя проявлялася в усьому: і в нелегкому розкладі дня з тривалими молитвами, і в жорсткому послухові, і навіть у життєвих реаліях монастиря, який не мав опалення. Якби тодішні кармелітки жили комфортно, може, Тереза і не захворіла б на туберкульоз, який її так швидко спалив.
Ця молода монахиня ніколи не їздила світом і не була відома поза межам свого монастиря; однак вона стала покровителькою місій. У своєму щоденнику записала, що прагнула би втілити в собі всі покликання, також і місіонерське. Бог через Церкву сповнив також і це її бажання (1944).
Ця молода монахиня ніколи не вивчала якихось особливих глибин богослов’я та філософії, а виклала на письмі єдино лише свій духовний досвід, і цього вистачило, аби її проголошено Вчителем Церкви (1999).
Бог так глибоко і сильно «переробив» її, що з розпещеної капризулі вона перетворилася на справжнє багаття любові. Варто почитати, як вона згадує про своє дитинство: що замилування собою з боку довколишніх вона вважала нормою, а на будь-яке зауваження заливалася сльозами, бо не могла знести жодного докору. Це впізнавана для багатьох картинка. Зате після свого чудесного зцілення в дитинстві, коли Діва Марія до неї посміхнулася, після визначення свого шляху як життя для Бога, вона пройшла крізь дуже жорстку «терку» кармельського послуху. І навчилася в усьому відкривати для себе Бога і Його присутність.
Несподіваний вибух популярності Терезки після її канонізації пов’язаний не з якоюсь «промоцією» саме цієї святої, а з тим, що вона повернула святості дитинність і простоту. До кінця ХІХ століття у багатьох сформувалося розуміння святості як неймовірно тяжкої битви, на яку можуть вийти лише нечисленні могутні духом мужі. А раптом життєвий досвід Терезки, її «мала дорога» відкрили людям очі на те, що не в людських зусиллях полягає святість, а в прихиленні Бога до людини. І що Бог охочіше прихиляється до малих дітей, аніж до тих, хто зробив свою ставку на «приведення себе до святості».
Тереза з Лізьє належить до тих нечисленних святих Католицької Церкви, яких вшановують і православні віруючі.
Зображається в одязі кармелітки (коричневий хабіт, білий плащ), із трояндами в руках. З нею співвідносять чудо «дощу з трояндових пелюсток».
Рідний Кармель Терези, Лізьє.

Святий Єронім, пресвітер і Вчитель Церкви

30 вересня (обов’язковий спомин)
Єронім Стридонський (бл.345-420), один із чотирьох Великих Учителів Західної Церкви, знавець Святого Письма і покровитель біблеїстів та екзегетів, зробив так багато для багатьох, а помер на самоті.
Втім, навряд чи він був цим засмучений, бо така самотність під кінець життя не була полишеністю: його життя не закінчилося гіркотою, що «я для вас усе, а ви мене кинули». Він зробив те, що вважав за потрібне, а потім провів тихі, «присмеркові» останні роки, готуючись до зустрічі зі смертю – але більше до зустрічі з Богом. Прожив їх у невеликому гроті неподалік Гроту Різдва. Навряд чи можна комусь побажати кращої долі.
Гідний підсумок свідчить про добре життя. А отже, Єронім народився у Стридоні, це нинішні Балкани, Хорватія; батьки його були католики, на навчання відправили сина в Рим, де він прийняв хрещення з рук папи Ліберія. На побажання батьків, повернувся з навчання, аби у столиці обійняти важливу посаду, але зрештою все полишив і, ставши монахом бл.373 р. подався до Єрусалима, далі вивчати богослов’я. В той само час його сестра також пішла в монастир, так що, вочевидь, сім’я була побожна і розумна, батьки перепон не чинили.
Не доїхавши до Єрусалима через хворобу, Єронім затримався в Антіохії, де 377 року став священиком, вивчив грецьку і єврейську, і постановив, що сенсом його священицького життя буде вивчення Біблії. Не йшлося тільки про те, що розумна-освічена людина логічно присвятить своє життя вивченню Святого Письма. За спогадами, Єронім, маючи прекрасну освіту і прекрасні можливості, якоїсь миті став перед усвідомленням того, що він більше здатен говорити про Бога, аніж жити Ним. Певною мірою це питання формулювалося так: хто я – учень Цицерона чи учень Христа??
Деякий час (379-382) Єронім перебував у Константинополі, не тільки вивчаючи місто й культуру, а й поглиблюючи свої духовні знання: саме в той час Патріархом Константинополя був св.Григорій Назіанзин, і Єронім пильно слухав його проповіді.
382 року взяв участь у римському синоді, на якому папа Дамасій доручив йому виправити старий переклад книг Нового Завіту і псалмів. Зроблені раніше переклади мали багато відхилень і розбіжностей у текстах, вони поставали потайки і похапцем, у часи переслідувань, а тепер уже варто було заопікуватися такими «знаками часу», як потреба усталених текстів. На два роки Єронім став радником папи. По його смерті подався до Єгипту, аби там пошукати додаткових писемних джерел для своїх перекладів, звідти – до Палестини, щоби вивчати «географію Біблії» самому. Оселившись у Вифлеємі, вже не полишав його.

Єронім працював багато й наполегливо. У Вифлеємі він завершив переклад текстів Старого Завіту з грецької мови, і взявся до перекладу з оригіналу – з єврейської. За 24 роки (382-406) переклав латиною ціле Святе Письмо. То саме він створив Вульгату (лат. «загальноприйнята»), яку Тридентський Собор прийняв як основний текст Біблії. Писав коментарі до біблійних текстів, записував передання давньої Церкви, перекладав твори Отців Церкви. Боровся з єресями своїх часів, писав твори проти помилок Оригена, Пелагія, Йовіана і Вігілянтія.

Зображається найчастіше як покутник – оголений, у пов’язці на стегнах, висхлий і зморений; навіть якщо образ представляє його за написанням книги, то все одно він оголений, бо так представляли пустельників-покутників. Його атрибути: череп, голуб, каміння, клепсидра, книга, лев або левеня, перо або стилос із табличкою, модель церкви, верблюд (символ витривалості в праці), труба (образ архангельської труби Страшного Суду).

Школа "Берешіт"

Слава Ісусу Христу!
Любі студенти Школи "Берешіт",

Запрошуємо всіх на Берешіт І, яка відбудеться 
04 жовтня 2014
о 12:00 в Броварах.
На другу зустріч сесії ще маєте можливість запросити друзів, або тих, хто не зміг бути на  сесії у вересні.


Чекаємо на всіх вас
З Богом,
Щиро ваші,


Віталій та група служителів Школи

Реколекції для священників

Вельмишановні Отці!

Реколекції для священників Київсько – Житомирської дієцезії відбудуться    
24 – 28 листопада 2014 року. 

в таборі CARITAS SPES в Зарічанах.

За розпорядженням Ординарія присутність на реколекціях обов’язкова для всіх дієцезіальних священників, які працюють в нашій дієцезії  (священники з інших дієцезій або з-за кордону).

Прошу не планувати жодних занять!

Початок реколекцій 

24 листопада о 18.00 - закінчення 28 листопада.

На закінчення реколекцій о год 10.00 зустріч всіх священників з Ординарієм Київсько – Житомирським Архиєпископом Петром Мальчуком.

о. Віталій, канцлер

Zmarła autorka "Czarnej Madonny"


Z ogromnym żalem zawiadamiamy, że dziś nad ranem, o godz. 4.35, po długiej i ciężkiej chorobie, zmarła pani Alicja Gołaszewska, jasnogórska organistka i kompozytorka. Była autorką słów i melodii do jednej z najsłynniejszych pieśni maryjnych - „Czarna Madonna”.
Alicja Gołaszewska - organistka, kompozytorka, dyrygentka. Urodziła się 5 marca 1951 r. w Gniewkowie koło Inowrocławia w rodzinie szczególnie uzdolnionej muzycznie. Zdała egzamin maturalny w 1968 r. po ukończeniu II Liceum Ogólnokształcącego im. Marii Konopnickiej w Inowrocławiu. Następnie uczęszczała do Państwowej Średniej Szkoły Muzycznej w Gdańsku Wrzeszczu, gdzie uzyskała dyplom w 1977 roku. Już podczas swej nauki w Szkole Muzycznej (klasa fortepianu) rozpoczęła pracę przy parafii Najświętszego Serca Jezusowego w Gniewkowie w charakterze organisty. Prowadziła wówczas chór mieszany oraz scholę dziecięcą. Równocześnie założyła zespół wokalno-instrumentalny w Gdańsku Wrzeszczu przy Duszpasterstwie Akademickim.
Alicja Gołaszewska ukończyła wyższe studia na wydziale muzykologii Akademii Teologii Katolickiej w Warszawie w zakresie dyrygentury, instrumentacji oraz organów u prof T. Olszewskiego, uzyskując stopień magistra. Podczas studiów muzykologicznych pracowała dorywczo w kościołach wizytek i paulinów w Warszawie. Przygotowywała oprawę muzyczną do Mszy św. pielgrzymkowych i spotkania młodzieżowe z piosenką religijną.
Od 1967 r. brała udział w Warszawskiej Pieszej Pielgrzymce komponując i ucząc pieśni i piosenek pielgrzymkowych. W tym okresie powstała skomponowana przez nią pieśń o Czarnej Madonnie, która została przełożona na wiele języków świata i była wyróżniana na różnych religijnych festiwalach młodzieżowych i „Sacrosongach”.
„Ciszę się bardzo, że Matkę Bożą Częstochowską mogłam przez tę pieśń zanieść aż tak daleko, że tę Czarną Madonnę, nie pieśń, tyko Maryję, mogły poznać najdalsze zakątki świata. To jest ogromna radość. Nigdy nie sądziłam, że ta pieśń będzie aż tak bardzo popularna i czasami wydaje mi się, że ja nie zasłużyłam sobie na to, żeby takie miliony ludzi to śpiewały, a jednak Pan Bóg tak dał, tak się stało i wiem, że to jest jakiś dar od Pana Boga” – powiedziała Alicja Gołaszewska w wywiadzie dla Biura Prasowego Jasnej Góry dn. 27.08.2010 r.
„Tu, na Jasną Górę trafiłam zupełnie przypadkiem – wspomina pani Alicja - Po skończonych studiach miałam już załatwioną pracę w Szkole Muzycznej w Płocku. W sierpniu poszłam jeszcze na pielgrzymkę, już któryś rok z kolei. Wtedy znałam już bardzo dobrze o. Zachariasza Jabłońskiego. Pierwsze jego pytanie, kiedy spotkaliśmy się na szlaku: „Jak z pracą?”. Mówię, że mam załatwioną w szkole. Zapytał wtedy ‘A nie chciałabyś pracować na Jasnej Górze? Jest taka konkretna potrzeba’. Zdziwiłam się – ja, dziewczyna… Przyszliśmy 14-go do Częstochowy, zaraz tego samego dnia miała miejsce rozmowa z ówczesnym przeorem o. Sykstusem Szafrańcem. Miałam tylko dwa dni na jazdę do domu, załatwienie lokum w Częstochowie. 17 sierpnia miałam się zgłosić już do próbnej pracy na miesiąc, umowę podpisałam 17 września 1977 roku”.
Pracę Alicja Gołaszewska rozpoczęła najpierw w charakterze organisty i kierownika - dyrygenta zespołu młodzieżowego przy tzw. „Halach” w kaplicy św. Józefa, a następnie jako organista w kaplicy Matki Bożej Jasnogórskiej.
„Nigdy nie przypuszczałam, że ja w takim miejscu mogę pracować. Dla mnie to było coś tak wielkiego, nieosiągalnego. Nawet mi do głowy nie przyszło, że ja mogę tutaj... to jest niewłaściwe słowo ‘pracować’, tu się nie pracuje, tu się służy. Jak to się stało faktem, to było dla mnie niesamowite, moje pierwsze granie tutaj. Ja po prostu nie czułam się godna tego miejsca, dziwiłam się jak ja mogę tutaj być, takie było moje wewnętrzne odniesienie, to było dla mnie tak dalekie i wielkie, a stało się tak bliskie” – mówiła w wywiadzie jasnogórska organistka.
Alicja Gołaszewska od 1966 r. komponowała piosenki religijne - pielgrzymkowe, które cieszą niezwykłą popularnością. Wiele piosenek jest poświęconych Jasnogórskiej Bogarodzicy Dziewicy. Najbardziej znaną piosenką jest „Czarna Madonna”, śpiewana w wielu językach świata. Do 1997 r. skomponowała około 200 piosenek i pieśni ewangelicznych (do czytań mszalnych), głównie dla potrzeb zespołu młodzieżowego i uczestników niedzielnej liturgii w kaplicy św. Józefa. Ponadto opracowała na trzy lub cztery głosy około 100 tradycyjnych pieśni i piosenek religijnych. Skomponowała dla młodzieży śpiewy mszalne: Kyrie, Gloria, Sanctus, Agnus Dei.
„Pielgrzymka zawsze ma jakieś hasło i ja pod te hasła próbowałam układać pieśni – opowiadała pani Alicja - Tak stało się z ‘Czarną Madonną’, tak stało się z ‘600 lat Maryjo z nami jesteś’, ‘Podążamy dziś Maryjo’. To są pierwsze takie proste pieśni, które pisałam na pielgrzymkę. Wszystkie teksty, które są w tych piosenkach, to są moje bardzo subiektywne odczucia, po prostu pisze to, co czuję, to, co przeżywam”.
/wykorzystano tekst, napisany 10 października 2010 r., na podstawie rozmowy zarejestrowanej przez Sylwię Michalską z Biura Prasowego Jasnej Góry z Alicją Gołaszewską w dniu 27 sierpnia 2010 r., oraz informacji zamieszczonych w: o. Józef Stanisław Płatek „Życie muzyczne na Jasnej Górze w XX wieku”, s. 203 i 204 [w:] „Studia Claromontana” t. 20, Wydawnictwo OO. Paulinów, Warszawa 2002./
Na stronie Biura Prasowego Jasnej Góry od kilku lat umieszczaliśmy zapisy audio pieśni p. Alicji Gołaszewskiej, zarówno jej autorstwa, jak i przez nią wykonywane, najczęściej podczas popołudniowych Mszy o godz. 15.30 w Kaplicy Matki Bożej - www.jasnagora.com.

Życiorys śp. Alicji Gołaszewskiej nadesłany przez o. Nikodema Kilnara, paulin, Krajowy Duszpasterz Muzyków Kościelnych:
Alicja Gołaszewska - organistka, kompozytorka i dyrygentka, urodziła się 5 III 1951 r. w Gniewkowie k. Inowrocławia. W 1971 r. uzyskała dyplom ukończenia Państwowej Średniej Szkoły Muzycznej w Gdańsku - Wrzeszczu, w klasie fortepianu. Już podczas nauki w szkole średniej rozpoczęła posługę muzyczną w charakterze organisty przy parafii Najświętszego Serca Jezusowego w Gniewkowie, gdzie prowadziła również chór mieszany oraz scholę dziecięcą. Również w tym czasie założyła i kierowała zespołem wokalno-instrumentalnym przy duszpasterstwie akademickim w Gdańsku - Wrzeszczu. Od chwili rozpoczęcia studiów na ATK w Warszawie (muzykologia) pracowała dorywczo przy Kościele PP. Wizytek oraz przy należącym do paulinów kościele pod wezwaniem Ducha Św. Organizowała tam m. in. cotygodniowe spotkania z piosenką religijną, przygotowywała również muzycznie liturgię Mszy św. w każdą trzecią niedzielę miesiąca, czuwania nocne, a także nabożeństwa różańcowe i Drogi Krzyżowej. Od 1967 r. brała regularny udział w Warszawskiej Pielgrzymce pieszej na Jasną Górę, gdzie pracowała z młodzieżą, komponując i ucząc pieśni pielgrzymkowych, grając jednocześnie na akordeonie. W 1977 r. zdała egzamin magisterski na ATK w Warszawie. Ukończyła również kurs dyrygentury, instrumentacji oraz organów u prof. Tadeusza Olszewskiego. 26 VIII 1977 r. zwróciła się do o. Wawrzyńca Kościeleckiego, ówczesnego Definitora Generalnego, z prośbą o przyjęcie do pracy na Jasną Górę, na stanowisko organisty. Owocną posługę muzyczną w jasnogórskim Sanktuarium A. Gołaszewska rozpoczęła 16 IX 1977 r., jako organistka i kierownik zespołu młodzieżowego w kaplicy św. Józefa na Jasnej Górze. Znana była szczególnie jako kompozytorka wielu pieśni pielgrzymkowych.
Po długiej i ciężkiej chorobie, odeszła do Domu Ojca 29 września 2014 r.
Alicjo, Chóry Anielskie niechaj Cię podejmą i z Chrystusem Zmartwychwstałym miej radość wieczną!


O. Nikodem Kilnar OSPPE 
Krajowy Duszpasterz Muzyków Kościelnych

Перегринація Ченстоховської Ікони - 30 вересня 2014 - в пані Галини у Великій Димирці







Перегринація Ченстоховської Ікони - 30 вересня 2014 - в Олександра і Гелєни Попович - Бровари







poniedziałek, 29 września 2014

Свято архангелів Михаїла, Рафаїла, Гавриїла

arkhangel_Mikh_Gavr_Raf
Існування ангелів допомагає нам усвідомити, що все Боже творіння для нас незбагненне: творіння набагато більше, ніж ми думаємо, і люди - створіння більш таємничі, ніж нам здається. Навіть наші найкращі знайомі і друзі залишаться для нас якоюсь мірою незрозумілими.

Чому три архангели? Тому що ангели завжди є відображенням Бога, відображенням Трійці. До речі, єдине дозволене зображення Трійці - це Старозавітна Трійця - три ангели, які відвідали Авраама. Тому Церква згадує архангелів Михаїла, Гавриїла і Рафаїла в один день. Кожен з них символізує одну з трьох основних рис Бога: добро, розум і красу. Рафаїл, ім'я якого означає "Бог лікує", хто оздоровив очі Товіі, символізує благість Господа. Михаїл, ім'я якого означає "Хто як Бог", і який бився проти сил темряви, символізує Божий розум. Гавриїл, ім'я якого означає "сила Божа" і який був посланий до Діви Марії, символізує красу Бога.
Архангели Михаїл, Гавриїл і Рафаїл є образом всіх ангелів. Але, перш за все, вони показують нам, що у нас також є ангельське покликання.
Це покликання, насамперед - літургійне. Ангели живуть тільки для прослави Господа. Їхнє життя - постійна літургія, постійний спів "Свят,Свят,Свят,Господь Бог Саваот ".
Архангели показують нам також наше "дипломатичне" покликання. Слово ангел в перекладі з грецької означає "вісник". Це той же корінь, що й у слові "євангеліє", "блага вість". Як справжні посли, вони існують остільки, оскільки вони є представниками Господа, вони послані для того, щоби благовістити.

sobota, 27 września 2014

Святий Вікентій де Поль, пресвітер


Римо-катол.: 27 вересня (обов’язковий спомин)
Вікентій де Поль (1581-1660) прославився як людина добра, навіть супротивники його так називали. Склав Богові свою додаткову обітницю: присвятити життя бідним. Заснував згромадження Отців Місій (це не до Африки їхати, а в себе вдома проводити для збайдужілих вірних тривалі реколекції), Сестер Милосердя, а на сьогодні Вікентійська Родина – одна з найпоширеніших харитативних мереж у світі. Об’єднує священиків, монахинь, мирян, християн східного і західного обряду…
Він розумів потреби бідних, бо, по-перше, сам походив з бідної сім’ї. А по-друге, Франція його часів була вельми подібна до Йова на гноївці: вся вкрита виразками соціальних бід.
І ось що ще цікаво.
Церкву у Франції XVI ст. не лаяв тільки лінивий. Заявлені Тридентським Собором реформи застрягли на рівні єпископських кафедр, які були поділені між багатими родами, а багатим завжди було складно дивитися на духовні проблеми всерйоз. Священиків звинувачували у розпусному житті, полишенні своїх обов’язків, незнанні молитов і самих Таїнств, неосвіченості, обмеженості, зажерливості – і для всього цього були підстави. Крім того, священики як такі й цілі регіони (дієцезії, у разі участі єпископа) належали до тієї чи тієї місцевої партії, що лише додавало приводів для колотнечі. По монастирях не бракувало порушень усіх мислимих правил, відсутності бодай якогось духовного життя, неосвіченості, авторитарності настоятелів.
При цьому батьки з усіх сил старалися пропихнути дітей саме в церковні структури, аби гарантувати їм освіту, забезпечене життя, кар’єрне зростання тощо.
Так що манера лаяти бездуховність тих, хто їздить на «лексусах», і при цьому охоче використовувати всілякі можливості поживитися за рахунок Церкви (гуманітарка, виїзди на відпочинок, прилаштування дітей, допомога на лікування…) – це не виключно сучасна проблема.

Вікентій де Поль був третьою дитиною з шістьох, батьки спромоглися відправити його на навчання власне для того, щоби він якось виборсався з житейського болота. Отримання свячень (у 19 років) так насправді було для св.Вікентія шансом прогодувати родину. І, може, він був би таким само священиком-пристосуванцем, якби не шерег подій… і очевидне покликання.

Спершу він потрапив у рабство (справжнє), коли турки-пірати захопили корабель по дорозі з Марселя до Нарбонни. Навернув останнього з хазяїв, і разом вони утекли до Рима. Став капеланом при дворі Катерини Медичі. Перебуваючи в Парижі, познайомився з П’єром де Берюлем, відомим реформатором духовного життя Франції. Став капеланом у маєтку де Гонді. Покликаний до помираючого в село Фольвіль, вислухав його останню сповідь – зізнання, що чоловік ціле життя вдавав порядного, а насправді ним не був. Переживши шок, св.Вікентій зрозумів, що потрібно заопікуватися як цими бідняками, так і священиками, які допустили до постання такого тяжкого для душ становища… Заопікувався бідними, їхніми душами та матеріальним станом, і священиками, яких потрібно було вчити, вчити і ще раз вчити. Заснував цілу систему семінарій та передсемінарій.
Часи міняються, а ситуації повторюються. Можна лаяти Церкву, можна її використовувати, а можна служити.
Вікентій де Поль беатифікований 1729 року, канонізований 1737-го. Папа Лев ХІІІ проголосив його 1885 року покровителем усіх діл милосердя в Церкві.

Зображається у вбранні своєї конгрегації, найчастіше як старенький священик з ласкавою посмішкою. Його атрибути: ангел, хрест, дитина в обіймах або дитина біля його ніг.

piątek, 26 września 2014

ОАЗА - Домашня Церква - Реколекції

О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE, вікарій нашої Парафії в Броварах, перебуває на Реколекціях для аніматорів Домашньої Церкви, які проводяться в Зарічанах 26-28 вересня 2014 Р. Б.
Просимо Вас про молитву в намірах Реколекцій, щоб Господь провадив усіх учасників дорогою спасіння.





Zapraszamy do obejrzenia filmów 

Modlitwa w intencji Synodu Biskupów


W dniach od 5 do 19 października biskupi z całego świata będą obradować na III Nadzwyczajnym Zgromadzeniu Ogólnym Synodu Biskupów na temat: “Wyzwania duszpasterskie wobec rodziny w kontekście ewangelizacji”.
Poniżej znajdziemy modlitwę ułożoną na ten czas przez papieża Franciszka.
Jezu, Maryjo i Józefie,
w Was kontemplujemy
blask prawdziwej miłości,
do Was zwracamy się z ufnością.
Święta Rodzino z Nazaretu,
uczyń także nasze rodziny
środowiskami komunii i wieczernikami modlitwy,
autentycznymi szkołami Ewangelii
i małymi Kościołami domowymi.
Święta Rodzino z Nazaretu,
niech nigdy więcej w naszych rodzinach nikt nie doświadcza
przemocy, zamknięcia i podziałów:
ktokolwiek został zraniony albo zgorszony,
niech szybko zazna pocieszenia i uleczenia.
Święta Rodzino z Nazaretu,
oby przyszły Synod Biskupów
mógł przywrócić wszystkim świadomość
sakralnego i nienaruszalnego charakteru rodziny,
jej piękna w Bożym zamyśle.
Jezu, Maryjo i Józefie,
usłyszcie, wysłuchajcie nasz
ego błagania.

Spojrzeć na konflikt z innej perspektywy

Bp Jan Sobiło o sytuacji na Ukrainie

"АКВА ВІТА" - реабілітаційний центр в Зарічанах

О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE, вікарій нашої Парафії в Броварах, перебуває в Реабілітаційному Центрі в Зарічанах 25-26 вересня 2014 Р. Б. разом з виздоровлюючими від наркоманії та алкоголю, служачи їм своєю душпастирською допомогою, уділяючи Таїнств, та проводячи катехезу.  
Просимо Вас про молитву в намірах узалежнених, щом Добрий Бог благословив їхнє старання та допоміг їм як найшвидше повернутись до своїх родин живими та здоровими.

Святі Косьма і Дам’ян, мученики


26 вересня (довільний спомин)
Про Косьму і Дам’яна (кінець ІІІ – початок IV ст.) відомо тільки те, що колись жили люди, яких отак звали. Вочевидь вони були хорошими християнами, увійшли в історію з іменем «безсрібників» – тобто не брали оплати за свою працю, і прославилися як своїм безсрібництвом, так і тим, що були добрими лікарями. Східна традиція, схильна до пишного, легендотворчого, візантійського перебільшення, «створила» аж три пари святих, які жили в різних місцях і в різний час, але звалися так само, Косьма і Дам’ян, і були лікарями та безсрібниками.
Очевидне тут одне: люди всіх часів дуже сильно потребують допомоги медиків, які не будуть професійно-байдужими до їхніх старань, приходитимуть на допомогу душі й тілу, і не вимагатимуть за свої труди надмірної оплати.
Можливо, Косьма і Дам’ян були братами чи й навіть близнюками; походили з Аравії. Звідти вони помандрували до Сирії, Килікії і Малої Азії. Оселилися в Егеї. Лікували багатьох людей, насамперед виявляючи доброту своїм братам у вірі, за словами св.Павла, а також і поганам, завдяки чому багатьох із них привели до віри у Спасителя.
Навряд чи вони були аж до тієї міри безсрібниками, щоби, як каже православна легенда, посваритися через те, що один брат прийняв від якоїсь жінки три подаровані яйця. Легенди існують не задля ствердження історичних фактів, а щоби підкреслити ту чи ту рису в героях. Зрештою, надмірна побожність погана тим, що перестає бути тверезою і євангельською: Господь сам казав, що кожен робітник заслуговує на свою оплату (пор. Лк 10,7). Якби Косма і Дам’ян нічого взагалі не приймали в оплату за служіння, то повмирали би з голоду – або ж нам довелось би робити чергове припущення про те, що вони були здатні, як, наприклад, св.Миколай із Флюе, жити самим Причастям. (Але це вже напевно не всі три пари святих, перелічених східною традицією.)
Але напевно святі брати-лікарі зажили такої слави завдяки тому, що були охочі приймати всіх, хто приходив по допомогу, і не брати оплату з тих, хто не міг її дати. Нерідко проста розсудливість і людяність стає такою високою чеснотою, що потім оточення починає складати легенди…
Микола Іванович Пирогов, кажуть, був знаний тим, що з бідних не брав грошей за свої лікарські візити. (До речі, то не хворі сиділи годинами у приймальні, то він до них приходив.) А декому й свої гроші залишав, аби купили їжі та ліків. На світі, слава Богу, не бракує тих, кого можна назвати лікарями, – на відміну від «працівників сфери охорони здоров’я». Різниця приблизно така сама, як між священиком і «служителем культу»…
Косма і Дам’ян, правдоподібно, загинули на початку IV ст., під час переслідувань за імператора Діоклетіана. За однією з версій, це було в місті Киросі (нині Кіліз), у Сирії, за іншою – в Асігаї (Аясі), Килікія. Але якісь мощі, імовірно, що справжні, 850 року потрапили до Німеччини, куди їх привіз єпископ Хільдесхайма. В той період у європейських торгових містах (ганзейської унії) нерідко спалахували різні епідемії, тож до святих лікарів віруючі зверталися часто й наполегливо. Нині частка тих мощів зберігається в Мюнхені, в соборі св.Михаїла.
Папа Симмах (†514) присвятив цим мученикам ораторій у Санта Марія Маджоре; папа Фелікс ІІ (†530) перебудував під базиліку цих двох святих попередній язичницький храм братів Кастора і Поллукса. У Константинополі імператор Юстиніан Великий (†565) збудував на їхню честь два величні храми, бо був певен, що вилікувався від важкої хвороби за їх заступництвом.

В іконографії атрибутами Косьми і Дам’яна є медичні інструменти, корона в руках, камінь і хрест, меч.
Рим, базиліка Косьми і Дам’яна.

wtorek, 23 września 2014

Відвідини Матері Божої в родинах нашої Парафії














Святий Піо з П’єтрельчіни, пресвітер


Римо-катол.: 23 вересня (обов’язковий спомин)
Є святі, про яких розповідати важко, бо майже немає інформації. Є святі, про яких розповідати важко, бо про них і так «усі все знають». Як про блаженних Матір Терезу, Йоана Павла ІІ або святого Отця Піо (1887-1968).
Франческо Форджоне народився в П’єтрельчіні. Об’явлення Ісуса мав з дитинства (перше – у п’ятирічному віці). До капуцинів вступив у 16 років, отримавши ім’я Піо. Священиком став 1910 року. Був узятий до війська на загальних підставах, але комісований за станом здоров’я, оселився у Сан-Джованні-Ротондо у липні 1916-го і не полишав цього місця до смерті.
20 вересня 1918 року під час молитви перед Розп’яттям отримав стигмати на руках, ногах і боці; носив ці рани на своєму тілі півстоліття. Якби не стигмати, він не був би такий всесвітньо відомий, але святим його проголосили не з огляду на знаки Ран Христових, а за те, що був вірний волі Божій. Просто в його випадку це було очевидне і пов’язане з таким виразним знаком, як стигмати.
Падре Піо мав багато харизм (дарів): відомі його білокація – перебування одночасно у двох місцях; чудесний запах як знак його присутності; численні зцілення за його молитвою, екстази, видіння Матері Божої та свого ангела-хранителя тощо. До нього прибувало щораз то більше людей (ХХ століття мобільніше за всі попередні, разом узяті), але при цьому головним заняттям і «зусиллям» його життя залишалася молитва: тривале підготування перед св.Месою, сама Євхаристія, і довга подяка по її звершенні. Про себе Падре Піо казав: «Я – священик, який молиться». Євхаристія для нього була не просто найважливішою молитвою. Він, отримавши стигмати, тим самим отримав участь у стражданнях Христа. А оскільки кожна Меса є Хресною Жертвою, то Падре Піо це щоразу відчував на собі. Цей священик ніколи не міг би засумніватися, чи присутнє Тіло і Кров у Євхаристії…
Допомагати людям означає лікувати душу й тіло. «Дім полегшення страждань» – лікарня, в якій люди дізнавали і медичної допомоги, і зцілень – постала 1956 року. Падре Піо відійшов до Бога, а лікарня діє. Сан-Джованні-Ротондо з маленького села стало всесвітньо знаним місцем. Як Арс у Франції. Як колись – маленький Назарет. Бог засоромлює велике, обираючи мале для здійснення своїх задумів.
Інформаційний процес Падре Піо розпочався 1983 року, закінчився 1990-го. Через наступні сім років було проголошено декрет про героїчність чеснот цього Слуги Божого, ще за рік – декрет, який підтверджував чуда за його заступництвом. Падре Піо беатифікований 1999 року і канонізований 2002-го.
П’ятдесят років носити на тілі рани Христа і співпереживати Його болі – це не просто винятковий дар. Минуле ХХ століття знає не одного стигматика Піо, як і не одне страхітливе нищення людей людьми. Можливо, це теж «слово» Бога до нас, у певному розумінні. Людство не страждає саме, самотнє, в безглуздості мук без Бога: Бог страждає з кожним і всіма, і показує це тим, хто відкривається на цю Його особливу волю. Падре Піо і Сестра Фаустина, Джемма Галгані і Тереза Нейман, Адрієн фон Шпайр і Марта Робен, Марія Йосифа Менендес, Александріна Марія да Коста, Ванда Бонішевська… Чим далі люди відходять від Бога, тим виразніше Він показує, що Він є. І хто живе так, немовби Бога немає, нехай не звинувачує того ж таки Бога за свою лиху долю.
Отець Піо заснував «групи молитви», які поширилися світом (а сьогодні вони продовжують поширюватися також в інтернеті, наприклад, молитовна група Вконтакті). Про нього написано численні книжки та створено безліч сайтів різними мовами. Падре Піо залишається «сучасним святим».