niedziela, 31 sierpnia 2014

Перегринація Ясногірської Ікони Матері Божої

26 серпня 2014 р. Б. в Урочистість Матері Божої Ченстоховської з Ясної Гори ми розпочали в нашій Парафії перегринацію (паломництво) Ясногірської Ікони в сім’ях та родинах прихожан і тих, хто забажає прийняти до себе Матір Божу. Заохочуємо записуватись в захристії на чергу відвідування Матері Божої у Ваших домівках.

+38-098-2216389
+38-096-8096441
+38-093-4571341

piątek, 29 sierpnia 2014

Мучеництво св. Йоана Хрестителя


29 серпня (обов’язковий спомин)
З-посеред усіх святих, кого Церква згадує впродовж літургійного року, Йоан Хреститель – єдиний, кого згадують двічі: 24 червня і сьогодні. Тільки для самого Христа і Його Матері вирізнено особливі дні їхнього народження і смерті: щодо Христа – Велика П’ятниця, щодо Його Матері – день Внебовзяття (яке, строго кажучи, не є смертю).
Для всіх інших святих зазвичай день смерті є днем їхнього народження: народження для Неба, бо ми на землі живемо не для того, щоби просто прожити це життя, а щоб підготуватися до вічності. Але не все так однопланово, як у дитячому кіно.
Земне життя є підготовкою і випробуванням, суть і мета його – перебування з Богом, уроки «стягання неба на землю», і це чиста правда. Однак це не означає, що воно не має сенсу саме по собі. Так вертикаль «не заперечує» горизонталі: вони просто різні вісі, і разом творять площину.
Земне життя має свій сенс, і прожити його потрібно… так, «щоби потім не було нестерпно боляче за даремно прожиті роки», якщо хтось пам’ятає цю цитату. Біографію св.Йоана Хрестителя ми згадували в червні. Смерть Хрестителя згадували кілька разів з нагоди Євангельських читань про Ірода-Іродіаду-танці-полумисок. До подробиць відома інтрига, яка згубила Хрестителя.
День його смерті названий «мучеництвом», хоча йому голову відтяли швидко і без спеціальних мук. Хреститель, який названий так, бо хрестив Ісуса, сам християнином не був, але таки загинув за правду. Він викривав зло. «Не можна тобі мати жінку брата твого», – казав до найвищого у провінції правителя. А той, відзначмо, тримав Хрестителя хоч у в’язниці, але у своєму палаці, часто з ним розмовляв і знаходив певну радість у цих розмовах. Ірод не віддав ув’язненого «ментам» у СІЗО, аби вибили з нього якісь свідчення або змусили замовкнути. Ірод приходив розмовляти з ним, і про те, що сам себе загнав у глухий кут із цієї обіцянкою Саломеї, – дуже шкодував.
Але смерть Хрестителя, пов’язана з тим, що він мав сміливість говорити правду про неморальне життя тодішньої еліти, говорить віруючим про те, що кожен, хто захищає правду і гине в цій борні, – святий перед Богом. У календарі не бракує імен катехуменів, які загинули, перш ніж прийняли таїнство хрещення, але Церква залічує їх до «своїх». Таїнства необхідні (інакше Господь би їх не встановлював), але як вертикаль не заперечує горизонталі, так і смерть офіційно-не-християнина – або офіційно-не-католика – не заперечує того, що це Божа людина.
З іншого боку, мучеництво Хрестителя вказує на те, що говорити правду може бути сильним ризиком. Добре і приємно почуватися вірним Христові, католиком, який знає, «як треба»! Але чи кожен насправді вимовить уголос в обличчя своєму начальнику, керівнику, урядовцю тощо, – знаючи неморальність його поведінки, – що це неморально? Чи це залишиться «його приватною справою», і «чого я маю втручатися»?
Ще з одного боку – аби начальник, урядовець, правитель вислухав такі докори і втручання в своє особисте життя, то таки потрібно бути не аби ким, а людиною шанованою. Людиною, яка сама провадить бездоганне життя. Якій ніхто ні в чому неспроможний дорікнути.
Ще одна вісь цієї «системи координат» – уміти в належну мить визнати: я сам – не Бог, я не гідний Йому ремінця сандалів розв’язати, і не я тут виголошую засудження, а лиш кажу те, що перед Богом очевидне.
Ще одна вісь – Хреститель просто «робив своє». Жив у пустелі, жалив і палив грішників словом, хрестив людей водою Йордану, проповідував, потрапив у в’язницю, де продовжив проповідувати, повчати своїх учнів (вони приходили його відвідати), розмовляти з Іродом. І геть не переймався тим, що буде далі і цим це все закінчиться. Його цікавило сповнення завдання на цю хвилину, а не клопоти про те, що далі.
«Християнський простір» має багато вимірів, більше ніж три, відомі у фізичному світі. Жоден з них не заперечує іншого, а всі розбудовують таке особливе багатопланове Царство.

Kościół wspomina męczeńską śmierć św. Jana Chrzciciela


Męczeńską śmierć św. Jana Chrzciciela wspomina Kościół katolicki 29 sierpnia. Zginął za to, że wypomniał Herodowi jego kazirodczy związek z Herodiadą, żoną swego przyrodniego brata Filipa. O Janie Chrzcicielu Jezus powiedział, że "między narodzonymi z niewiast nie powstał większy od Jana Chrzciciela". Papież Benedykt XVI w 2007 r. w specjalnej katechezie poświęconej temu świętemu podkreślił, że był on „największym z proroków”.
"Jak przystało na autentycznego proroka, Jan dał świadectwo prawdzie bez kompromisów. Obnażał łamanie przykazań Bożych nawet, kiedy dopuszczali się tego możni. I tak kiedy oskarżył o zdradę Heroda i Herodiadę, przypłacił to życiem, przypieczętowując męczeństwem swą służbę Chrystusowi, który jest wcieloną Prawdą – zwrócił uwagę w swej katechezie o św. Janie Chrzcicielu papież Benedykt XVI.
Jan był synem kapłana Zachariasza i Elżbiety, krewnej Maryi. Jego narodzenie zwiastował ojcu anioł Gabriel. Zapowiedział też Zachariaszowi, że dziecko ma otrzymać imię Jan. Już w łonie matki spotkał się pierwszy raz z Jezusem, kiedy to Maryja odwiedziła Elżbietę. Wtedy Elżbieta została napełniona Duchem Świętym, co tradycja tłumaczy, że Jan również został napełniony łaską uświęcającą, a więc uwolniony od grzechu pierworodnego. Z tej przyczyny Kościół - całkiem wyjątkowo - obchodzi uroczystość ku czci świętego nie tylko w dniu śmierci (29 sierpnia), jak to jest przyjęte, ale także w dniu narodzin (24 czerwca).
Kult św. Jana Chrzciciela należy do najdawniejszych. Od IV wieku powstawały kościoły ku jego czci. Najsławniejszym jest Bazylika św. Jana na Lateranie w Rzymie, pierwotnie katedra papieży.
Do najgłówniejszych sanktuariów św. Jana należała też bazylika, wystawiona ku jego czci w Damaszku przez cesarza Teodozego I Wielkiego (379-395). Dzisiaj jest to meczet turecki. W jego zachodniej części znajduje się marmurowy grobowiec, mający według tradycji zawierać głowę św. Jana (Turcy bowiem czczą św. Jana jako jednego z proroków). Natomiast pod Jerozolimą, na miejscu domku świętych Elżbiety i Zachariasza stoi dziś kościół.
Św. Jan Chrzciciel jest patronem Florencji, Malty, Burgundii, Prowansji, Amiens oraz archidiecezji warszawskiej. Przyjęli go także za patrona karmelici i maltańczycy (joannici).

czwartek, 28 sierpnia 2014

У Маріуполі відзначили урочистість Матері Божої Ченстоховської

DSC09288

Урочистість Матері Божої Ченстоховської у Маріуполі відзначили католики міста. Святу Месу очолив вікарій броварської парафії о. Лаврентій Жезицький OSPPE.
Були присутніми на святі й священики Української православної Церкви київського патріархату о. Любомир і о. Володимир. Таким чином, святкування набуло міжконфесійного характеру. «Це чудово і дуже важливо! Адже Господь закликає християн до єдності», - підкреслив на початку Святої Меси настоятель парафії о. Леонард. Повідомляє mariupol.pauliny.

DSC09324_1

>>> FOTO<<<

На загальній аудієнції Папа говорив про гріхи парафій та спільнот (відео)

papa_Fr_mashe_rukoiu
Повний текст папської катехези під час загальної аудієнції 27 серпня 2014 року.

Дорогі брати і сестри,
Щоразу коли відновлюємо наше визнання віри промовляючи «Вірую» стверджуємо, що Церква – єдина і свята. Єдина, бо має своє джерело в Триєдиному Бозі, таємничій і повній єдності. Церква свята, бо заснована Ісусом Христом, оживляється Його Святим Духом, наповнена Його любов’ю і Його спасінням. Водночас вона складається з грішників, які щодня досвідчують свої слабкість і недоліки. Віра, яку визнаємо, заохочує нас до навернення, щоб ми мали відвагу жити щодня єдністю і святістю, що походять від Бога. Ісус Христос – джерело нашої єдності і святості, а якщо ми не з’єднані, не святі, то це тому, що ми не вірні Йому. Однак Він не залишає нас самих, не покидає свою Церкву.
1.Першою втіхою для нас є той факт, що Ісус дуже молився про єдність своїх учнів. Це робив безпосередньо перед своєю Мукою, коли мав за нас віддати ціле своє життя. Неустанно нас заохочує до повторного читання і переосмислення цієї правди один з найбільш інтенсивних і зворушливих уривків Євангелії св. Йоана – сімнадцятий розділ (пор. вірші 11.21-23). Як прекрасно знати, що Ісус перед смертю не піклувався про себе, а думав про нас! А у своєму драматичному діалозі з Отцем молився, щоб ми були одне з Ним і між собою. Саме через ці слова Ісус зробив себе заступником перед Отцем, щоб і ми могли увійти в повну єдність любові з Ним. Одночасно довіряє нам її як свій духовний заповіт, щоб єдність все більше ставала рисою, що відрізняє наші християнські спільноти і найпрекраснішою відповіддю кожному, хто вимагає від нас узагальнення тої надії, яка є в нас (пор. 1Пет 3,15) – єдність!
2. «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ повірив, що Ти мене послав» (Йо 17,21). Від самого початку Церква намагалась реалізувати цей намір, настільки важливий для Ісуса. Діяння Апостолів пригадують нам, що перші християни вирізнялися тим, що «один дух і одне серце оживляло всіх віруючих» (Ді 4,32). Апостол Павло заохочував свої спільноти, щоб не забували, що становлять «одне Тіло» (1Кор 12,13) – як ми це чули в читанні на початку аудієнції. Однак досвід нам говорить, що є багато гріхів проти єдності. Не йде мова лише про схизми, але поміркуймо про те, чого часто не вистачає у наших спільнотах, про «парафіяльні» гріхи, в наших парафіях. Звичайно ж, іноді наші парафії, замість того, щоб бути місцями ділення і єдності, на жаль позначені заздрістю, антипатіями… Тоді як майже всі пліткують. Чи це добре, чи погано? Якщо когось оберуть головуючим даної спільноти, з’являються націлені проти нього плітки. Якщо якась жінка буде обрана відповідальною за катехези, інші про неї пліткують. Це не Церква! Цього не можна робити. Не кажу вам відрізати собі язики – це занадто. Однак треба просити у Бога благодать, щоб ми не піддавалися спокусі пліткування. Це правда, це людське, але не християнське! Так трапляється, коли прагнемо займати перші місця, коли ставимо самих себе в центрі, з нашими особистими амбіціями і нашим світосприйняттям, осуджуючи інших, коли дивимось на недоліки братів, а не на їх дари, коли надаємо більшої ваги тому, що нас відділяє, а не єднає…
Коли я раніше був єпископом в іншій дієцезії, то почув прекрасний і цікавий коментар. Говорили про старшу жінку, яка ціле життя працювала в парафії. Хтось, хто її добре знав, сказав: ця жінка ніколи нікого не обмовляла, не пліткувала. Завжди була лише з посмішкою. Така жінка як вона може бути канонізована хоч би й завтра. Це прекрасний приклад.
Якщо подивимось на історію Церкви: як багато поділів між нами християнами! Так само і зараз ми поділені! Також ми християни воювали між собою з приводу теологічних розбіжностей. Поміркуймо про Тридцятилітню війну (1618-1648)!. Це не християнське! Маємо молитися також про єдність всіх християн, йти дорогою єдності, якої Ісус прагнув і про яку молився!
3.Роздумуючи над цим усім маємо зробити іспит сумління. Поділ у християнській спільноті є одним з найважчих гріхів, оскільки робить її знаком не Божої справи, а диявольської, який з визначення є тим, що ділить, нищить відносини, пробуджує упередження… Поділ в християнській спільноті, чи то школа, парафія, спільнота, там, де він з’являється є тяжким гріхом, бо є справою диявола!
Натомість Бог прагне, щоб ми щораз більше були здатні прийняти один одного, пробачати собі, любити один одного, щоб щораз більше уподібнитись до Нього, Який є єдністю і любов’ю. На цьому полягає святість Церкви: розпізнаванню себе в образі Бога, наповненні Його любов’ю і Його благодаттю.
Любі друзі, нехай у наших серцях лунають слова Ісуса: «Блаженні, миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Просімо щиро пробачення за кожний випадок, коли ми стали причиною поділу і непорозуміння у наших спільнотах, добре розуміючи, що єдності не осягнути інакше, як тільки у постійному наверненні. А що таке навернення? – Господи, дай мені благодать не обмовляти, не критикувати, не пліткувати, прагнення бути добрим до всіх! – це благодать, якою Бог нас обдарує. Саме це – навернення серця. Просімо теж, аби щоденно наші відносини могли ставати щораз прекраснішим і радісним віддзеркаленням відносин між Ісусом і Отцем. Дякую!
Католицький Медіа-Центр



Хочеш позбавити дитину емоцій – дай їй смартфон

dity_i_gadzhety2
Діти, які зловживають цифровими медіа, мають недостатньо соціальних навичок, аби читати емоції людей. Про це свідчать результати дослідження.

Каліфорнійські фахівці виявили, що 11 та 12-річні діти, які проводять багато часу за електронними пристроями, гірше читають людські емоції, ніж ті їхні ровесники, які впродовж п’яти днів не піддавалися впливу цифрових медіа.
«Багато людей шукає користі від цифрових медіа в навчанні, але небагато хто бачить їхню ціну», - каже Патрісіа Грінфілд, одна із головних авторів дослідження.
«Ціною» впливу цифрових медіа вона називає зниження чутливості до емоційних сигналів, втрату можливості розуміти емоції інших людей.
Разом з тим, дослідження показало, що якщо забрати від дітей смартфон на п’ять днів, то соціальні навики покращуються.
Команда психологів вивчала дві групи шестикласників із однієї школи. Було відомо, що до початку експерименту всі учасники спілкувалися, дивилися телевізор та грали у відеоігри на електронних пристроях в середньому понад 5 годин на день.
В рамках дослідження одна група у складі 51 дитини жила разом у таборі впродовж п’яти днів. Електронні пристрої там були заборонені. Інша група із 54 дітей продовжувала користуватися своїми пристроями.
Перед початком дослідження фахівці вивчили здатність дітей сприймати емоції. Наприкінці експерименту процедура була повторена. Психологи виявили, що ті з дітей, хто перебував у таборі без своїх електронних пристроїв, продемонстрував велике покращення у здатності сприймати емоції. У тих, хто продовжував користуватися смартфонами, все залишилося, як раніше.
Результати демонструють: якщо діти часто використовують медіа, то менше часу присвячують важливим соціальним навичкам. Автори дослідження наголошують на важливості живого спілкування.
TechTimes.com нагадує про результати іншого дослідженняВоно свідчить про те, що замість смартфона для розваги, батькам краще пропонувати дітям книги. Читання художньої літератури допомагає не лише краще розпізнавати емоції, але й ставати більш чутливими до того, що відчувають інші, йдеться в дослідженні.

Co powinniśmy wiedzieć o odpustach



Kodeks Prawa Kanonicznego (kanon 992) i Katechizm Kościoła Katolickiego (nr 1471) definiują odpust następująco: „Jest to darowanie przed Bogiem kary doczesnej za grzechy, zgładzone już co do winy. Dostępuje go chrześcijanin odpowiednio usposobiony i pod pewnymi, określonymi warunkami, za pośrednictwem Kościoła, który jako szafarz owoców Odkupienia rozdaje i prawomocnie przydziela zadośćuczynienie ze skarbca zasług Chrystusa i świętych”.
Uzyskanie odpustów wymaga zatem spełnienia określonych warunków i wykonania określonych dzieł. Przede wszystkim, by zyskać odpust zupełny lub częściowy, powinniśmy być – przynajmniej przed wykonaniem ostatnich czynności związanych z dziełem odpustowym – w stanie łaski uświęcającej.
Warunki zyskania odpustu zupełnego:
wyrzeczenie się przywiązania do grzechu, nawet powszedniego (jeżeli brakuje całkowitej dyspozycji – zyskuje się odpust cząstkowy),
stan łaski uświęcającej lub spowiedź sakramentalna,
przyjęcie Komunii św.,
odmówienie modlitwy (np. „Ojcze nasz” i „Zdrowaś Mario”) w intencjach Ojca Świętego (nie chodzi o modlitwę w intencji papieża, choć i ta modlitwa jest bardzo cenna, lecz w intencji tych spraw, za które modli się każdego dnia papież. Intencje te są często ogłaszane, m.in. na stronach naszego Dodatku liturgicznego),
wykonanie czynności związanej z odpustem, np. nawiedzenie kościoła, odmówienie modlitwy.
Ewentualna spowiedź, Komunia św. i modlitwa w intencjach Ojca Świętego mogą być wypełnione w ciągu kilku dni przed lub po wypełnieniu czynności, z którą związany jest odpust; między tymi elementami musi jednak istnieć związek.
Po jednej spowiedzi można uzyskać wiele odpustów zupełnych, natomiast po jednej Komunii św. i jednej modlitwie w intencjach papieża – tylko jeden odpust zupełny.
Kościół zachęca do ofiarowania odpustów za zmarłych. Przez taki dar sam ofiarodawca zyskuje dla siebie odpust zupełny w godzinie swojej śmierci.
Odpustów (zarówno cząstkowych, jak i zupełnych) nie można ofiarowywać za innych żywych.
Możemy zyskać odpust zupełny z okazji:
adoracji Najświętszego Sakramentu przez co najmniej pół godziny (jeśli jest krótsza – odpust cząstkowy),
nawiedzenia jednej z czterech rzymskich bazylik (św. Piotra, św. Pawła za Murami, Matki Bożej Większej lub św. Jana na Lateranie) i odmówienie w niej „Ojcze nasz” i „Wierzę” w święto tytułu tej bazyliki, w jakiekolwiek święto nakazane (np. we Wniebowzięcie Najświętszej Maryi Panny), raz w roku, w dniu wybranym przez wiernego,
przyjęcia błogosławieństwa udzielanego przez Papieża „Urbi et Orbi” (Miastu i Światu), choćby przez radio lub telewizję,
adoracji i ucałowania Krzyża podczas liturgii Męki Pańskiej w Wielki Piątek,
odmówienia modlitwy: „Oto ja, o dobry i najsłodszy Jezu”, po Komunii św. przed obrazem Jezusa Ukrzyżowanego w każdy piątek Wielkiego Postu oraz w Wielki Piątek (w pozostałe dni – odpust cząstkowy),
uczestnictwa w uroczystym zakończeniu Kongresu Eucharystycznego,
uczestnictwa w rekolekcjach trwających przynajmniej trzy dni,
publicznego odmówienie aktu wynagrodzenia Sercu Jezusowemu „O Jezu Najsłodszy” w uroczystość Najświętszego Serca Pana Jezusa (w inne dni – odpust cząstkowy),
publicznego odmówienia aktu poświęcenia rodzaju ludzkiego Chrystusowi Królowi „O Jezu Najsłodszy”, w uroczystość Jezusa Chrystusa Króla Wszechświata (w inne dni – odpust cząstkowy),
przyjęcia Pierwszej Komunii świętej lub uczestnictwo w takiej uroczystości,
sprawowania i uczestnictwa we Mszy świętej prymicyjnej,
sprawowania i uczestnictwa we Mszy świętej z okazji 25-, 50- i 60-lecia kapłaństwa,
odmówienia w całości (bez przerwy) przynajmniej jednej części Różańca w kościele, kaplicy publicznej, w rodzinie, wspólnocie zakonnej czy stowarzyszeniu, połączone z rozmyślaniem nad rozważanymi tajemnicami (odmówienie poza tymi miejscami lub wspólnotami – odpust cząstkowy),
jednorazowego nawiedzenia kościoła, w którym trwa Synod diecezjalny,
pobożnego odmówienia (śpiewu) modlitwy „Przed tak wielkim Sakramentem” podczas liturgii Wieczerzy Pańskiej, po Mszy św. w Wielki Czwartek oraz w uroczystość Najświętszego Ciała i Krwi Chrystusa (Boże Ciało); w innym czasie – odpust cząstkowy,
publicznego odmówienia (śpiewu) hymnu „Ciebie, Boga, wysławiamy” jako podziękowanie za otrzymane łaski w ostatnim dniu roku (w innym czasie, nawet prywatnie – odpust cząstkowy),
publicznego odmówienia (śpiewu) hymnu „Przyjdź, Duchu Święty” (Veni Creator) w Nowy Rok i w uroczystość Zesłania Ducha Świętego (w pozostałe dni, nawet prywatnie – odpust cząstkowy),
odprawienia Drogi Krzyżowej przed urzędowo erygowanymi stacjami Drogi Krzyżowej (np. w kościele, na placu przykościelnym), po spełnieniu następujących warunków: rozważanie męki i śmierci Chrystusa (nie jest konieczne rozmyślanie o poszczególnych tajemnicach każdej stacji), przechodzenie od jednej stacji do drugiej (przy publicznym odprawianiu wystarczy, aby prowadzący przechodził, jeśli wszyscy wierni nie mogą tego czynić); jeśli ktoś z powodu słusznej przyczyny (np. choroby, zamknięcia kościoła itp.) nie może odprawić Drogi Krzyżowej wg podanych wyżej warunków, zyskuje odpust zupełny po przynajmniej półgodzinnym pobożnym czytaniu lub rozważaniu męki Chrystusa,
nawiedzenia kościoła parafialnego w święto tytułu lub 2 sierpnia, kiedy to przypada odpust „Porcjunkuli”, po odmówieniu „Ojcze nasz” i „Wierzę”,
nawiedzenia kościoła lub kaplicy we wspomnienie Wszystkich Wiernych Zmarłych (2 listopada) i odmówienie tam „Ojcze nasz” i „Wierzę”,
w dniach od 1 do 8 listopada za nawiedzenie cmentarza z równoczesną modlitwą za zmarłych – codziennie odpust zupełny, który można ofiarować wyłącznie za zmarłych (za nawiedzenie cmentarza w inne dni – odpust cząstkowy również wyłącznie za zmarłych),
nawiedzenia kościoła lub kaplicy zakonnej w święto ich założyciela i odmówienie tam „Ojcze nasz” i „Wierzę”,
odnowienia przyrzeczeń chrzcielnych podczas liturgii Wigilii Paschalnej w Wielką Noc lub w rocznicę swojego chrztu (jeśli przy pomocy innej formuły w innym czasie – odpust cząstkowy). Ponadto dla Polski zostały zatwierdzone także dwa dodatkowe odpusty zupełne:
uczestnictwo w nabożeństwie „Gorzkich Żali” jeden raz w Wielkim Poście w jakimkolwiek kościele na terenie Polski,
nawiedzenie dowolnej bazyliki mniejszej w następujące dni: w uroczystość Świętych Apostołów Piotra i Pawła (29 czerwca), w święto jej tytułu, 2 sierpnia (odpust „Porcjunkuli”), jeden raz w ciągu roku w dniu wybranym według uznania.
Odpust cząstkowy:
możemy uzyskać:
jeśli w czasie spełniania swoich obowiązków i w trudach życia wzniesiemy myśli do Boga z pokorą i ufnością, dodając w myśli jakiś akt strzelisty, np. „Jezu Chryste, zmiłuj się nad nami”,
jeśli powodowani motywem wiary przyjdziemy z pomocą potrzebującym (chorym, więźniom, niepełnosprawnym, samotnym, starcom itp.),
gdy odmówimy sobie czegoś godziwego, a przyjemnego dla siebie. Warunek ten ma zachęcić nas do praktykowania dobrowolnych umartwień.
Odpust cząstkowy jest związany z odmówieniem jakiejś znanej modlitwy i można go uzyskać wielokrotnie w ciągu dnia. Niektóre z modlitw związanych z odpustem cząstkowym, to: „Anioł Pański” (lub „Regina Caeli” w okresie wielkanocnym), „Duszo Chrystusowa”, „Wierzę w Boga”, Psalm 130 („Z głębokości”), Psalm 51 („Zmiłuj się”), modlitwa św. Bernarda („Pomnij, o Najświętsza Panno”), „Wieczny odpoczynek”, „Witaj, Królowo, Matko Miłosierdzia”, „Pod Twoją obronę”, „Magnificat”. Odpust cząstkowy możemy też uzyskać odmawiając jedną z sześciu litanii zatwierdzonych dla całego Kościoła (do Najświętszego Imienia Jezus, do Najświętszego Serca Pana Jezusa, do Najdroższej Krwi Chrystusa Pana, Loretańskiej do Najświętszej Maryi Panny, do św. Józefa lub do Wszystkich Świętych) oraz Jutrznię lub Nieszpory za zmarłych, a także pobożne uczynienie znaku Krzyża Świętego.
Działy: Wiara,
Tagi: wiaraświadectwo,

Святий Августин, єпископ і Вчитель Церкви


28 серпня (обов’язковий спомин)
Ким для сьогоднішнього християнина може бути св.Августин, який жив аж у IV ст.н.е. (354-430)? Не мав проблем із комп’ютерною залежністю чи з наркотиками, навіть не чув про протестантів і православних… Ну, філософом був. Але до нинішнього монадного розуміння світу теж не має стосунку.
Проте для християнина ХХІ століття св.Августин по-людськи такий само близький, як своїм сучасникам.
Він прийшов до віри у 33 роки, а перед цим мав чималі клопоти з тим, що мама була віруюча, а батько – ні. Піди розберися, хто правий, кого слухати, і чи слухати взагалі. Хіба не стандартна ситуація для безлічі нинішньої молоді, яка загублена у своїх шуканнях правди вже змалечку?
Він кинувся у вир життя, ледве дорісши до пубертатного періоду, і хоч не дивився телебачення, де людські стосунки нерідко зводяться до короткого фізичного задоволення, то й так не переймався моральністю.
Потім же він почав думати. І це теж цілком логічно і характерно для багатьох. Маніхейське вчення про існування двох «творців», світу духовного і матеріального, а відповідно – «доброго» і «поганого», цілком годилося для виправдання власної безвідповідальності та розпусти. Але годилося тільки до певної межі. Коли Августин побачив, що маніхеї не стільки розвивають своє вчення, скільки нападають на католиків, це його насторожило, а потім відштовхнуло.
Від маніхейства Августин перейшов до раціоналістичного скептицизму (що теж цілком логічно для руху думки). Потім він відкрив для себе неоплатонізм, який примирив його як мислителя з суперечливістю християнства: питання про те, як у світі може існувати зло, якщо Бог – добрий. Хто з нас не спотикався об це питання?..
Філософські викладки зблизили Августина з християнством, але не вирішили його внутрішнього конфлікту. І це теж риса, характерна для численних християн усіх століть: одна справа – щось розуміти, інша – прийняти всім собою. До цього прийняття його підштовхнула розповідь приятеля про монастирі, засновані св.Антонієм Великим. Августина, як кажуть, «заїло»: якщо інші можуть, то чому я не можу того самого? Готуючись до хрещення, Августин отримав свій знак з Неба: коли, плачучи від неможливості осягнути серцем пізнане розумом, він почув з-за плоту дитячий голос – «візьми, читай». А на очі йому потрапив рядок зі св.Павла: «Не в ненажерстві на пиятцві, не в перелюбі на розпусті… але вдягніться у Господа» (Рим 13,13-14).
Господь торкнувся його. Філософія піднесла Августина так високо, як вона була на те здатна, – але щоб відбулася Зустріч із Богом, Він має сам торкнутися душі. Разом із пізнанням цього світла Августин отримав звільнення із залежності від сексу, і зміг прийняти целібат. Для багатьох молодих, хто пізнає Бога, такий вихід з еротоманії також знайомий.

На початку березня 387 року Августин прийняв хрещення. До речі, разом зі своїм сином Адеодатом, якого мав від колишньої коханки. Потім він став таким добрим християнином, що його вибрали єпископом Гіппони, боровся з єресями, які раніше сам добре пізнав, а також із новими «цікавими вченнями». Виголосив безліч проповідей і написав цілі томи богословських трактатів. Філософія Августина визначила напрям розвитку християнської філософії на тисячу років наперед!
Хоча найчастіше читають його «Сповідь». Ну, бо це близьке кожному віруючому, що перших століть, що зараз.

Зображається в єпископському вбранні, інколи як монах. Його атрибути: ангел, який шепоче йому на вухо; дитина, яка бавиться водою на березі моря; книга, пасторал, серце на долоні, учень або група учнів.

Свята Моніка


27 серпня (обов’язковий спомин)
Святий Августин казав, що своїм наверненням він завдячує матері – св.Моніці (332-371). Ці слова свідчать не тільки про її справді дуже вагому роль у формуванні життєвої долі сина, а й про його велике християнське зростання. Бо тривалий час він не просто не був їй вдячний, а взагалі уникав її повчань, як тільки міг.
Моніка народилася в Тагасті (Північна Африка), вийшла заміж за язичника Патрикія, урядового службовця. Народила трьох дітей, з яких син Августин був первістком. Характер чоловіка був далеко не лагідний, а ще й свекруха була схильна «капати на мізки» своєму синові, що його жінка, мовляв, така і сяка. На всі ці обмови та звинувачення св.Моніка відповідала… а, власне, не відповідала. Вона була принципово мовчазна. А коли інші жінки, скаржачись на своїх чоловіків, показували Моніці свої синяки, вона відказувала: «Ваш язик довів до цього». Її позиція була чітка: коли на тебе пруть зі скандалом – не відповідай, бо це тільки підливає олії у вогонь.
Августин зростав язичником, і не був охрещений, хоча в дитинстві, коли мати йому розповідала про Бога й віру, він не був проти приєднання до Церкви. Але в бунтівному підлітковому віці, який тільки для сучасного американського законодавства вважається «дитячим», він уже мав свій «громадянський шлюб». Тобто у 15 років завів коханку, яка народила йому сина Адеодата, і материнських повчань слухати не збирався.
Стриманість і вірність молитві у житті Моніки привели її чоловіка до захоплення її вірою, і зрештою він попросив про хрещення. Певно, то було за складних обставин, бо невдовзі після хрещення він помер. За навчання Августина в Карфагені платили заможніші від Моніки громадяни. Молодий спадкоємець Августин став жити на широку ногу, а що зіткнувся в Карфагені з ученням маніхеїв, то тим більше нічим не переймався. Дотримуючись учення, що матеріальні вчинки нічого не означають, він не зважав ні на які моральні закони. Для Моніки настали 16 років тяжких випробувань. Вона сподівалася, що її талановитий син набуде освіту, але не знала, що Карфаген упіймає його в тенета фальшивої віри.
Моніка не тільки слідувала за Августином, куди тільки він їздив (навіть криючись перед матір’ю, щоб нарешті залишила його у спокої). Вона вивчала філософію і теологію. І коли зрештою Августин дійшов до того, що маніхейське вчення його не задовольняє, саме мати зуміла пояснити йому важливі різниці між католицьким ученням і єрессю.
Був ще один важливий епізод. Коли Августин, заснувавши ораторську школу в Римі, приїхав додому, весь такий задоволений собою і без докорів сумління за розпусне життя, – матір не пустила його на поріг дому. Навряд чи це було легким рішенням. Але її вчинок сильно зачепив Августина. Мати не могла спокійно дивитися на неморальну поведінку свого сина.
Відома фраза невідомого єпископа, когось, кому Моніка жалілася на безбожне життя Августина, – що «син таких великих сліз не може не бути спасенний», – це плід однієї з численних розмов, які Моніка провадила повсюди, куди переїздила слідом за Августином. Коли Августин подався в Мілан, вона зробила все, щоб налагодити знайомство сина зі св.Амвросієм, міланським єпископом. Саме проповіді Амвросія «навели лад» у голові та серці Августина.
До речі, коли Августин, усвідомивши свій стан, мав вибрати поміж Богом і коханкою, св.Моніка навіть лаштувала весілля. Бо це по-людськи чесно. Але Августин вирішив прийняти хрещення і почати жити по-новому.
Невдовзі після цього Моніка сказала: «Одна причина ще була у мене, для чого затриматися на цьому світі: побачити тебе християнином, католиком, перш ніж я помру. Бог дарував мені цю радість. Що я тут ще маю робити?»
Моніка померла, коли Августинові було 33 роки. Її мощі спочивають у церкві св.Августина в Римі, при п’яцца Навона.
Фасад храму св. Августина, Рим.

Мощі св. Моніки у римському храмі св. Августина.

Зображається вдовою або монахинею поруч зі св.Августином. Покровителька християнських дружин, матерів, католицьких материнських об’єднань.