wtorek, 12 sierpnia 2014

Святий Понтіан, Папа, та Іполит, пресвітер, мученики

13 серпня (довільний спомин)


Папу Понтіана, який керував Церквою в 230-235 роках, ми (навіть не здогадуючись про це) споминаємо на кожній Службі Божій, коли читаємо «Сповідаюся…» І ще, коли співаємо псалом. І коли лунають слова «Господь з вами». Бо то він впровадив ці елементи в римський обряд.
Походив з римського роду Кальпурніїв, єпископом Рима був обраний 21 липня 230 року. Час його понтифікату припав на тривання схизми, пов’язаної з обранням антипапи Іполита.
Тепер можна починати дивуватися. Як, наприклад, «давній традиції» схизм, так і іменам у сьогоднішньому літургійному календарі.
Щодо «давньої традиції», то численні, більш чи менш проблемні протистояння з виборами Римських Первосвящеників – хоч і не становлять приємної теми для розмови самі по собі – показують, що всі людські проблеми Церкви можуть бути подолані.
Наприклад, Іполит. Записаний разом із Папою Понтіаном у «Римському мартирологу». Вшановуваний як мученик – і з повною підставою для цього. Як сказано в мартиролозі, Іполита «після різних тортур прив’язано за ноги до ший диких коней, які тягли його по колючках і тернях, доки, розшарпаний, він не віддав духа. Того самого дня зазнала смерті його годувальниця, блаженна Конкордія, яка ще перед ним, січена олов’яними бичами, відійшла до Бога. Дев’ятнадцятеро інших із дому Іполита стято мечем за Тибуртинською брамою, і всіх разом поховано на Веранському полі».
Іполита Церква вшановує як мученика, бо він таки мученик. Не в автомобільну аварію потрапив чи під суто політичний розстріл. Був він антипапою чи ні – для переслідувачів не це становило суть: він був християнином і мав за це постраждати. Так само «рівноправними християнами» ставали у в’язничних камерах і радянських таборах усі сповідники Христа, хоч би до якої конфесії належали.
А далі, у спокійніші часи, Церква дивиться, хто як поводився у своїй скрутній ситуації. Наприклад, Понтіан, вигнаний 234 року на Сардинію разом з Іполитом і численними невідомими християнами, склав із себе папські повноваження 28 вересня 235 року, аби полегшити Церкві в Римі обрання нового глави. Це перша з точно записаних дат у Каталозі Ліберія (IV ст.) і перше в історії Церкви зречення Папи. Там, у вигнанні, Іполит теж не збирався «лізти по кар’єрній драбині», бо кар’єра їм світила всім однакова: хрест, тобто смерть за Христа. І ще до того, як вигнанців вирішили замучити і добити, Папа Понтіан помирився з Іполитом – або Іполит із ним, хоч як бери, а суть однакова. У примиренні й порозумінні, двоє справжніх християн, вони прийняли свою кончину. І як казав Господь Ісус – «радійте не тому, що духи вам коряться, а що імена ваші записані на небесах» (Лк 10,20). Отак і тут: не в тому радість, що Іполита сьогодні згадують як мученика, не викресливши його з церковної пам’яті, – а в тому, що вони таки виявилися справжніми християнами й увійшли до неба як брати.
Крім цього, ім’я Папи Понтіана важливе ще й як історична віха: саме під його головуванням Римський синод підтвердив екскомуніку, накладену на філософа Оригена Александрійськими синодами 230 і 232 років. Вчити віри треба правильно, й не кожна філософія цьому допомагає.
Тіла Понтіана та Іполита повернув у Рим Папа Фабіан, поховавши Понтіана в катакомбах св.Калікста. Це поховання було віднайдене 1909 року.
Зображається у вбранні папи або єпископа римського обряду.

Brak komentarzy:

Prześlij komentarz