4 серпня (обов’язковий спомин)
Під час Року Священства, який відзначався в Католицькій Церкві 2009-2010, тобто зовсім недавно, біографію і проповіді св.Жана-Марі Віаннея (1786–1859) ми б мали знати напам’ять. Наскільки глибока наша пам’ять?
Найбільше, що про нього відомо, – що він був «узятий від овець», як пастух Давид; не мав освіти й мав через це клопоти (навіть не міг скласти необхідні для свячень іспити, бо не знав латини); відправлений служити в маленьке село Арс, став «сповідником усієї Франції» і спромігся навернути тисячі.
В принципі, цього достатньо. Набагато більше, ніж учених ступенів, докторантури по закордонних університетах та інших… еее… способів мірятися, хто крутіший. Простий нормальний християнин цінує священика, який вчить про священство і Христа самим собою. Так, як це робив, наприклад, святої пам’яті єпископ Кам’янець-Подільський Ян Ольшанський, який приходив у ранкові години в порожній храм і молився, лежачи хрестом, за відновлення віри й Церкви на сплюндрованих радянських землях.
Чи гоніння за «великої» французької революції чимось принципово відрізняються від атеїстичних наслідків жовтневого перевороту в Росії, гучно названого революцією? Хіба що тим, що у Франції були гільйотини, а Росія мала Сибір і Казахстан.
Як написав про о.Віаннея французький поет і драматург Анрі Геон, «він навертав усіх, хто приходив до нього, і якби не помер, то навернув би всю Францію. Він зцілював духовні й тілесні недуги. Він читав у серцях, як у книжці. Пресвята Діва приходила до нього, а диявол влаштовував підступи, та не зміг завадити йому стати святим. Він став каноніком, потім – кавалером Ордену Почесного Легіону; потім його вважали святим. Але доки він був живий, то так і не зрозумів, чому. І це найкращий доказ того, що він справді заслужив цю славу».
Арський пастир жив суворо: не мав вигідного побуту, спав по кілька годин на голих дошках, їв якусь дещицю, можна сказати, постійно постив, – а людей приймав усім серцем і ділився всім, що мав. Навряд чи він би засудив тих, хто має дорогі годинники і їздить на «майбахах», бо він не судив нікого; але напевно б не зрозумів, як це так. У його церкві (в Церкві з великої літери), у його серці й парафії був присутній живий Христос, а все решта видавалося непотрібним. І, власне, було непотрібним.
Його звуть «мучеником конфесіоналу»: люди йшли з розкаяннями, за наверненням, а він їх примирював з Богом. Тисячі, сотні тисяч. Загалом за 41 рік його пастирського служіння через Арс пройшло близько мільйона душ… Триста священиків і шість тисяч вірних узяли участь у його похороні. Беатифікований 1905-го, канонізований 1925-го і проголошений покровителем настоятелів 1929 року. Папа Йоан ХХІІІ оприлюднив 1959 року енцикліку Sacerdotii Nostri Primordia, присвячену цьому священику. Загалом беручи, папи не пишуть енцикліки з приводу якогось окремого пресвітера…
Але це той пастир, який сказав: «Залиште парафію на десять років без священика, і люди почнуть поклонятися звірям».
Арський пастир – не тільки приклад, яким священик має бути для людей (і Бога). Це ще й приклад того, що Бог милостивіший, ніж про Нього думають. Суворість Віаннея до себе, його спроби втекти подалі, бо він був переконаний, що невмілий, негідний, непідходящий, – були не тільки наслідком його пошани до величі священства та містичного спілкування із Всемогутнім. Це ще й спадок янсеністського виховання, вчення про суворість і рідко вділювану Богом благодать. А хто не має цієї наперед визначеної благодаті, про того й говорити нема що… Але Бог вивів о.Віаннея з цього духовного глухого кута, показуючи й підтверджуючи, що шлях для спасіння й радості не закритий ні для кого. Бо Він «не є Богом мертвих» – тобто тих, хто живе за частоколом правил, – але живих. Він Бог Живий, який спасає, і робить це постійно, і радіє Життю.
В іконографії зображається в духовному вбранні, часто зі стулою на шиї, знаком сповіді, та в оточенні дітей.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz