poniedziałek, 21 lipca 2014

Святий Лаврентій Бріндізійський, пресвітер і Вчитель Церкви



21 липня (обов’язковий спомин)

На святому хрещенні цей син роду Россо (Руссо) отримав ім’я Юлій Цезар. І хоча, вступивши до капуцинів у 15 років, він вибрав собі орденське ім’я Лаврентія, проте хресне ім’я говорить про його долю не менше.
Лаврентій з Бріндізі (1559-1619) навчався в коледжі св.Марка у Венеції, куди потрапив по смерті батьків, під опіку дядька, який був воєнним капеланом. Таким чином, юнак став «справжнім Юлієм Цезарем»: знав грецьку, єврейську, халдейську, німецьку, богемську, французьку, іспанську мови, а до того ще й освоїв воєнну справу.
Знання мов йому багато разів згодилося в житті, коли він діставав доручення від Папи – то йти проповідувати євреям, то діяти в Німеччині, обороняючи Церкву та віру від лютеранства. Його здібності керівника й організатора стали підставою для обрання його п’ять разів (!) настоятелем – провінцій, Ордену. Його знання Святого Письма проявилися ще до свячень, коли він як диякон читав цикл великопісних проповідей у Падуї. Його здатність бути дипломатом стала основою для об’єднання сил Європи проти мусульманської загрози. З історії ще, може, хтось пам’ятає, що існувала Священна Ліга, про яку підручники пишуть, що її створив Папа Інокентій ХІ. Так ось, створив її св.Лаврентій Бріндізійський, якому Папа дав таку місію і повноваження. Насамперед було потрібно об’єднати німецьких князів, і для цього завдання Лаврентій підходив якнайкраще. Обороняти Угорщину від турецької навали зійшлися збірні війська, генерали яких… радилися з капеланом – св.Лаврентієм, про те, як правильно розпланувати воєнні дії. Перемогу 1601 року під Секеш-Фехерваром приписують не так воєнним, як керівництву св.Лаврентія.
По дорозі, де лиш ходив зі своєю місією об’єднання та зміцнення християнської Європи, св.Лаврентій закладав капуцинські монастирі: від Баварії до Іспанії. Королі також не раз зверталися до нього з проханнями залагодити певні політичні напруження. Він намагався віддалитися від політики та іншої активності, «піти у монастир», зрештою! – але його раз по раз звідти «витягували» з черговими державно-церковними клопотами. На прохання короля Рудольфа, ходив у Чехію, Австрію та Угорщину, аби якось розібратися з гуситами і протестантами. Всюди, де був, пересувався пішки, а по монастирях незмінно проводив капітули, викорінюючи відступи від уставу та наполягаючи на дотриманні всіх правил монашого життя. Родовиті й гоноровиті мешканці міст таки з’їжджалися на Служби Божі туди, де він проповідував, аби послухати видатного теолога і замислитися над тим, у чому помилковість некатолицьких віровчень. Слідом за проповідями св.Лаврентія зростала кількість навернень та зміцнення у вірі. Сам він найбільше любив час відправлення св.Меси й казав, що це – «його небо на землі». Мав від Папи особливий привілей – відправляти св.Месу о будь-якій порі дня (тоді не так просто було з часом правлення Вечері Господньої), і служив її довго, відкидаючи будь-яку думку про «термінові потреби» та інші «душпастирські скорочення».
Черговий раз «витягнений» із монастиря, аби залагодити справи герцога Оссунського, намісника короля Філіпа в Лісабоні, чиї методи правління могли викликати бунт, св.Лаврентій сказав, що не повернеться з цієї місії живим. Йому було вже 60 років, він був хворий і прагнув залишитися простим братом у монастирі Касерта. Виконавши своє завдання, помер у Лісабоні, залишивши по собі вдячну пам’ять і 15 томів творів, головну частину яких становить полеміка з лютеранами. Беатифікований 1783-го й канонізований 1881 року. Папа Йоан ХХІІІ проголосив його 1959 року Вчителем Церкви.
В іконографії зображається в коричневому капуцинському хабіті. Його атрибути: образ Матері Божої, перо, лілія, череп, ангел з короною.

Brak komentarzy:

Prześlij komentarz