Урочистість
Попри те, що поняття Царства Божого відоме християнам від самого початку існування Церкви, урочистість Христа Царя є зовсім недавньою – їй ще не сповнилося й ста років. Її встановив папа Пій ХІ енциклікою Quas Primas, виданою 11 грудня 1925 року на завершення проголошеного ним Ювілейного Року.
Папа Пій ХІ звелів, аби по всіх католицьких храмах, після головного богослужіння, перед виставленими Пресвятими Дарами вірні молилися Літанію до Пресвятого Серця Ісуса, і було зачитано Акт присвячення людського роду Серцю Ісусовому.
Спершу цю урочистість відзначали в останню неділю жовтня, без огляду на рухомі свята. Пособорна літургійна реформа пересунула день цієї урочистості на завершення літургійного року – останню неділю перед початком Адвенту.
Обґрунтовуючи своє рішення встановити цю урочистість, папа Пій ХІ, зокрема, писав:
«Здавна вже повсюди називали Христа Царем – у переносному цього слова значенні, а робилося це з огляду на найвищий ступінь гідності, якою Він випереджає всі творіння та перевищує їх. Отож ми кажемо, що Христос царює в умах людей не так через глибину та всеосяжність свого знання, як через те що Він сам є правдою, а люди від Нього мають правду черпати і слухняно її приймати; кажемо також, що Христос царює у волі людській, оскільки лише в Ньому неспотворена людська воля повністю і з найвищим послухом допасовується до найсвятішої волі Божої; а також і тому, що Христос так впливає своїми натхненнями на нашу власну волю, що й ми запалюємося до найшляхетніших справ. Зрештою, визнаємо Христа Царем сердець заради його «любові, що перевищує всіляку науку» та заради лагідності й ласкавості, яка приваблює душу. Жодна бо людина ніколи не була й не буде до тієї міри возлюблена всіма народами, як Ісус Христос.»
Ісус є царем за своїм тілесним народженням (як чоловік з роду царя Давида). І хоча Він сказав «царство Моє не від світу цього», та свою реальну владу Він виявляв не раз: виганяючи бісів, воскрешаючи мертвих, лікуючи хворих, втихомирюючи бурю тощо.
Урочистість Христа Царя дозволяє християнам ушанувати Спасителя і Месію, призначеного від віків бути провідником і правителем (тобто царем) Вибраного народу, тобто нині – Нового Ізраїля, Церкви Христової. Як і кожне велике свято в літургійному календарі, пов’язане з хрещенням, нагадує нам про значення нашого хрещення та відкуплення смертю Спасителя, так і урочистість Христа Царя стає нагодою усвідомити, що насправді ми не належимо до цього світу, а повинні жити за інакшими законами. Царство Боже «поміж нас» реалізується тоді, коли ми живемо за заповідями, які є «законодавством» цього Царства.
Історія християнства не містить згадок про те, що десь колись комусь вдалося збудувати таку державу, яка була би «Царством Божим на землі», зате є чимало прикладів того, як проголошення цього невидимого Царства допомагало людям у їхній конкретній боротьбі. Зокрема, мексиканське повстання«Крістерос» 1926-1929 рр. мало своїм гаслом «Хай живе Христос-Цар» (Viva El Christo Rey). Із гаслом про Христа Царя мексиканці виступили на захист своїх прав, свободи віри, проти безбожної конституції 1917 року.
Кожен, хто захищає своє право жити за Законом Божим, тим самим захищає Царство Бога. «Сповнився час, і Царство Боже близько» (Мт 1,15) – каже до кожного віруючого Євангеліє. Урочистість у літургійному календарі нагадує нам про реальність цього Царства, аби ми посеред цієї «юдолі сліз» не засумнівалися, що добро, справедливість і благо насправді можливі.
© Copyright «CREDO» 2012.
Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz