«Постав себе на місце твого ближнього»

«Постав себе на місце твого ближнього»

Учинки милосердя

щодо тіла: Увязненого розрадити, Померлого поховати.

щодо душі: Образи щиро прощати. За живих і померлих молитися.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі і в Христі Улюбленні Брати та Сестри!

     В сьогоднішніх роздумах про вчинки милосердя, постараємось заглибитись аж у чотири теми одночасно: Увязненого розрадити; Померлого поховати; Образи щиро прощати;  За живих і померлих молитися. А в цьому нам допоможе одна провідна думка і християнське правило - «Постав себе на місце твого ближнього».

     На початку нам здається, що ці теми дуже різні між собою. Але всі вони виходять з одного джерела – з любові. Любов до Бога і до ближнього є так насправді коренем усього нашого життя, нашої поведінки, відносин і прагнень. Людина в своєму житті найкраще розуміє когось втоді, коли сама переживе таку ж подібну ситуацію, в якій знайшовся наш ближній, котрий потребує від нас допомоги. Так не завжди мусить бути – з таких досвідчень може звільнити нас віра. Коли ми віримо, не мусимо це все переживати на собі. Коли довіряємо, не мусимо вчитись на власних помилках. А коли любимо, тоді навіть без досвіду особистого, входимо в ситуацію потребуючої людини і з любові до неї намагаємось зробити все можливе, щоб ця людина відчула покращення ситуації і побачила, що в житті можна бути щасливою.

     Ми не мусимо перейти через в’язницю, щоб зрозуміти, що там цінується присутність відвідуючи друзів. Нам не потрібно вмирати, щоб не ставити під сумнів: чи йти до когось на похорони, чи ні. Нас не потрібно примушувати когось ображати, щоб побачити, як ця людина нам пробачає. Ми не мусимо дожитись до такої скрутної ситуації, або відійти з цього світу, щоб зрозуміти на скільки нам є потрібна молитва і на скільки вона є взагалі важливою.

     Правда є така, що у в’язниці не всі терплять позбавлення волі зі своєї причини і багато хто з в’язнів є несправедливо засуджений. Але якщо навіть хтось несе тягар покарання заслужено за свої вчинки, то і він має право на людську гідність, на відчуття людяності з нашої сторони. Наші відвідини справді можуть дати надію на краще майбутнє для в’язнів, запалити в них прагнення жити по новому, пробачати і дарувати щастя іншим. Колись один священик – капелан в’язниці запитав в’язня: «Чого ти найбільше бажаєш в житі?» А в’язень відповів: «Я хочу побачити зелену траву на полі. Бо я вже пару років не бачив трави. Мене виводять на двір тільки на площадку, яка всередині тюремних будинків.» Це ж тільки подумати – як мало людині потрібно до щастя.

     Коли людина помирає, вона переходить у кращий світ, у вічність. Але не може після себе повирішувати усіх справ пов’язаних з полишенням цього світу. Не може подбати про своє тіло. Так як в момент приходу у цей земний світ людина розпочинає своє існування отримуючи в подарунок від Бога тіло через батьків і не дбає про те, звідки це тіло взяти – так само потребує помираюча людина когось, хто знову ж таки заопікується її тілом. Може це дивне, але і в цьому Бог захотів нас узалежнити від інших, щоб ми були для себе добрими і дбайливими. І тому, коли ми думаємо, що це є обов’язок, то насправді це є привілей – бо хтось про нас подбає після смерті. Про нас, не тільки про тіло, але про нас як повноцінних людей – по тіло похоронять, а за душу будуть молитись.

     Це були вчинки відносно людського тіла.

     А тепер про вчинки відносно нашої душі.

     Усвідомимо собі, що коли ми говоримо по вчинки милосердя, то це мінімум трьох вимірне спостереження: наші відношення до ближніх; їхні відношення до нас; наші відношення до нас самих особисто. По іншому можна дуже швидко дійти до егоїзму і самолюбства. А при такому розумінні справ ми виховуємо в собі правдиве служіння Самому Богу через наших братів та сестер. Бо в кожній людині живе Бог.

     Легше нам є пробачати провини тим, хто не хотячи нас засмутив. А вже трудніше є погодитись з цим фактом, коли хтось навмисне нам завдає шкоди. Ісус нас вчить пробачати без обмежень і без окремих ситуацій. Чому так? Тому що в нашому житті бувають такі моменти, що ми також ніколи і ні за що не хотіли би повторити таку чи іншу помилку. А хтось нам це пробачає. І нам легше жити, ми тішимось, ми є щасливі. Для того потрібно завжди пам’ятати, що в нашому житті біля нас люди мають право на щастя.

     Молитва це розмова з Богом. Ми майже всі справи у житті вирішуємо за допомогою розмови. Навіть якщо не лунають в голос слова, то всі наші жести, поведінка, чи ситуації – є своєрідним діалогом. Молитва нікому не зашкодить. Є люди, які за себе не моляться. Є такі, які не моляться взагалі. Є навіть такі люди на світі, які не хочуть, щоб за них молитись. А є наші померлі, які в Небі моляться за нас. Але поки вони остаточно успадкують вічну нагороду, часто багато хто з них мусить пройти очищення і зачекати на вічний дар Неба. Тому саме вони потребують нашого заступництва у молитві, щоби швидше відпокутувати кари за свої провини і зі славою Божої благодаті увійти в обіцяне Боже Царство. Ми дуже намагаємось жити в Божій ласці, але виховаймо людей, які незабудуть про нас згадати перед Богом у своїх молитвах після нашої смерті.

     Отож роби іншим так, якби ти хотів, щоб вони поводилися з тобою. «Постав себе на місце твого ближнього». Дякуймо Богу за усіх тих, хто чинить для нас милосердя і просімо в Бога благодатей для нас, щоб ми не боялись бути милосерними.

Нехай Вам усім Бог щастить!

З молитвою та Божим благословенням

О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE

+ В Ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.