Pakistan: Shahbaz Bhatti - człowiek, który miał marzenie cz. 2

Pakistan - Shahbaz Bhatti - człowiek, który miał marzenia cz. 1

Єпископи України зустрінуться з Папою Франциском

15-21 лютого 2015 року римьско-католицькі єпископи разом з вірними України поїдуть у Ватикан з візитомad limina.

З 15 до 21 лютого 2015 року відбудеться паломництво до Рима під час якого українські римо-католики будуть супроводжувати своїх єпископів у паломництві до могил Свв. ап. Петра та Павла з нагоди Visita ad limina, а також їх зустрічі з Папою Римським.

Повідомляє diocese-lviv.

Під час паломництва прочани відвідають Венецію, Ассізі та Падую, де молитимуться біля мощей св. ап.Марка, св. Франциска Ассизького та св. Антонія з Падуї. Організатором виїзду є римсько-католицький паломницький центр св. Христофора.

Візит ad limina передбачає відвідини дієцезіальними єпископами і деякими прелатами (наприклад, абатами) гробниці свв. апостолів Петра і Павла і зустріч з Папою Римським, щоб прозвітувати про стан своїх дієцезій.

Численні подорожі св. ап. Павла до Єрусалиму для зустрічі зі св. ап. Петром (Гал 1, 18; 2, 1-2) втілюють у собі перший історичній приклад братніх візитів, які за тисячоліття формування Церковної Спільноти сьогодні прийняли форму, відому як Visita ad limina Apostolorum.

Візит ad limina за директивою Канонічного Права відбувається кожні 5 років, єпископи тої чи іншої єпископської Конференції мають можливість вшанувати свв. Апостолів Петра та Павла молитвою на їх могилах (гробницях), зустрітися з Петром наших часів – з Папою Римським, та поділитися з ним плодами праці Святого Духа у ввірених їм дієцезіях, зміцнюючи тим самим нерозривний зв’язок, що існує між Намісником св. ап. Петра та його співпрацівниками на Божій Ниві – послідовниками святих апостолів.

Слід зазначити, що візити ad limina Apostolorum окрім юридичного, несуть у собі глибокий пасторальний та богословський характер. Св. Папа Йоан Павло ІІ підкреслював, що візити ad limina становлять особливий момент пасторальної єдності між Головою Колегією Єпископів та її членами: єпископами всіх помісних Церков у всьому світі. Папа, під час таких зустрічей, має можливість ближче ознайомитись із ситуацією кожної дієцезії, а єпископи, в свою чергу, мають змогу підтвердити та зміцнити своє сопричастя з Намісником Христа.

Роль християн із дієцезій у цій подорожі є далеко не другорядною. Молитовне сопричастя вірних, що супроводжують своїх єпископів у паломництві до Рима з приводу візиту ad limina, а також їх персональна участь в аудієнції з Папою, є особливою і навіть привілейованою нагодою висловлювання єдності християн та їх співучасті у будівництві Христової Церкви.

З детальною програмою паломництва можна ознайомитись на сайті.

Читайте також

Після зустрічі з Папою чеські єпископи зрозуміли, що периферія – це вся Чехія

Папа Франциск польським єпископам: Також Церква в Польщі повинна «вийти» на периферії

Польські єпископи попросили Папу Франциска молитись в намірі України, після чого він промовив українською

Ofiarowanie NMP w świątyni

Wspomnienie obowiązkowe obchodzone w Kościele katolickim 21 listopada

Przekonanie, że Maryja została jako dziecię ofiarowana w świątyni, opiera się na bardzo dawnej tradycji chrześcijańskiej.

 TYCJAN (PD)Ofiarowanie NMP w Świątyni

Skąd takie święto

Kiedy Najświętsza Maryja Panna miała 3 lata, została przez swoich rodziców św. Joachima i św. Annę ofiarowana w świątyni. Miała przebywać tam aż do swoich zaślubin ze św. Józefem. Ku uczczeniu tej tajemnicy obchodzono osobne święto najpierw w Jerozolimie, potem na całym Wschodzie (w. VIII). W 1372 roku wprowadził je w Avinionie papież Grzegorz XI, a w 1585 roku papież Sykstus V rozszerzył je na cały Kościół.

Było nie było

Przekonanie, że Maryja została jako dziecię ofiarowana w świątyni, opiera się na bardzo dawnej tradycji chrześcijańskiej. Potwierdzają ją starodawne pisma apokryficzne. Być może to one właśnie inspirowały to przekonanie. I tak w „Protoewangelii Jakuba”, w apokryfie napisanym ok. 140 roku po narodzeniu Pana Jezusa, czytamy, że rodzicami Maryi byli św. Joachim i św. Anna, że stali się rodzicami Maryi w bardzo późnym wieku. Dlatego przed swoją śmiercią oddali Maryję na wychowanie i naukę do świątyni, kiedy Maryja miała zaledwie trzy lata. Opis ten powtarza apokryf z VI wieku: „Księga Narodzin Błogosławionej Maryi i Dziecięctwa Zbawiciela”, jak też z tego samego czasu pochodzący inny apokryf „Ewangelia Narodzenia Maryi”.

Znaczna większość autorów katolickich odrzuca możliwość pobytu Maryi w świątyni. Na poparcie swojej wielkiej rezerwy wobec faktu ofiarowania Maryi wysuwają następujące argumenty: nie mamy żadnego potwierdzenia w Piśmie świętym, by przy Świątyni istniał jakiś przybytek dla dziewcząt. Owszem, biorąc pod uwagę, że niewiastom wstęp w obręb świątyni był zakazany, wydaje się rzeczą nieprawdopodobną, by miały tam być dzieci, których wychowaniem musiałyby się zająć niewiasty. Nadto przeciwnicy nie widzą sensu dla takiego internatu czy szkoły. W mentalności żydowskiej, w duchu mozaizmu było to rzeczą nie do pomyślenia.

A jednak, zdaniem niektórych współczesnych pisarzy, możliwości internatu dla dziewcząt nie można zupełnie wykluczyć. Ich zdaniem była konieczna potrzeba prania i naprawy kapłańskich szat liturgicznych, jak również dostarczanie nowych paramentów. Do tej pracy najlepiej nadają się niewiasty. Mogła więc istnieć taka szkoła w Jerozolimie, jeśli nie w cieniu samej świątyni, to w jej pobliżu. Świadectwo apokryfów jest bardzo dawne, bo pochodzi z początków chrześcijaństwa (w. II), co ma przecież swoją wymowę. Zwolennicy powołują się również na tekst Biblii, która podaje, że za czasów Machabeuszów był taki internat dla dziewcząt. Czytamy bowiem, że kiedy Heliodor wpadł do świątyni, by ją ograbić „zamknięte dotychczas dziewczęta, jedne pobiegły do bram, inne na mury, inne wreszcie wychylały się przez okna. Wszystkie zaś wyciągały ręce do nieba i wznosiły błagania” (2 Mch 3,19-20). A przecież od owych czasów do narodzenia Maryi upłynęło zaledwie ok. 150 lat. Można więc przypuszczać, że w pobliżu świątyni był internat dla młodych dziewcząt, poświęconych Panu Bogu, które mogły zajmować się także wyrobem czy ozdabianiem szat liturgicznych kapłanów.

Wszystko to jednak są domysły. W kościołach wschodnich panuje zgodne przekonanie, że Maryja faktycznie była ofiarowana w świątyni. Potwierdzają to bardzo liczne wypowiedzi pisarzy kościelnych. Zapewne, oprócz powagi apokryfów, na których się oparli, o ustanowieniu święta Ofiarowania Maryi w świątyni zadecydował w niemałej mierze również paralelizm świąt Maryi i Jezusa. Skoro Kościół obchodzi uroczyście: Narodzenie Pana Jezusa i Jego Ofiarowanie w świątyni, dlaczego nie miałby święcić dnia Narodzenia Maryi i Jej Ofiarowania w tejże świątyni? Paralelizm ten obserwujemy także w innych świętach: Poczęcia Jezusa (25 III) i Poczęcia Maryi (8 XII), Wniebowstąpienia Pana Jezusa i Wniebowzięcia Maryi (15 VIII), Serca Jezusa i Serca Maryi.

Świątynia w domu

Jeśli odrzucimy możliwość ofiarowania Maryi w świątyni, to jednak musimy przyjąć, że sam dom Maryi przypominał świątynię w klimacie pobożności i zachowania prawa.

Być może, Kościół przez ustanowienie święta Ofiarowania Maryi w świątyni i przez fakt zachowania tego święta w najnowszej liturgii, chciał przypomnieć prawdę zasadniczą, nie podlegającą żadnej wątpliwości, że Maryja od wieków była przeznaczona w planach Bożych dla wypełnienia wielkiej zbawczej misji. Upatrzona przez Opatrzność na Matkę Zbawiciela przez to samo stała się darem ofiarnym Ojcu niebieskiemu. Nadto do swojej misji Maryja przygotowywała się bardzo pilnie i z całym oddaniem. Świadczą o tym chociażby jej własne słowa, które w chwili Zwiastowania wypowiedziała do niebieskiego posła, archanioła Gabriela: „Oto ja służebnica Pańska” (Łk 1,38). Świadomie nazywa się Maryja służebnicą Boga, gotową wypełnić swoim życiem wolę Bożą, chociażby miało to od niej wymagać największych ofiar i wyrzeczeń.

I chyba w tym jest dla nas jakaś aktualność tego święta. Ale w tajemnicy tego dnia tkwi również i nasza misja. Zazwyczaj nie mamy kłopotu woli Bożej rozeznać. Sam bowiem Bóg tak zwykle układa koleje naszego życia, że w nich już mieści się nasze posłannictwo i zadania. Bóg żąda jedynie od nas gotowości i zaufania. Nader szczodra nagroda spotkała Maryję za ofiarowanie się Bogu, chociaż zdawało się, że życie Matki Mesjasza powinno potoczyć się zupełnie innymi torami. I dla nas również może być nasz własny los zagadką, może nawet budzą się wątpliwości i powstają opory. Dochować wierności Bogu nawet w takiej sytuacji, zawierzyć Bogu, to jest ofiarą prawdziwą i tak bardzo Panu Bogu miłą! Nie pozostanie też bez odpłaty.

Ku czci tajemnicy Ofiarowania Najświętszej Maryi powstało aż 15 zakonnych rodzin: l męska i 14 żeńskich. Już to samo świadczy, jak bardzo to święto było w Kościele popularne. W Polsce działają Siostry Prezentki, założone w roku 1626 w Krakowie przez Zofię z Maciejowskich Czeską dla nauczania i wychowania dziewcząt.

Введення у храм Пресвятої Богородиці

21 листопада (обов’язковий спомин)

Про введення Діви Марії до Храму, або Жертвування Богородиці, у Новому Завіті нічого не написано. Існують лише розповіді, почерпнуті з апокрифічних євангелій, щодо рівня достовірності яких завжди можна мати сумніви. Однак у юдеїв справді існувала традиція жертвувати (присвячувати) дітей Богові, інколи ще й до їхнього народження – особливо коли про народження цих дітей батьки просили як про благодать.

Те, що приходить від Бога, не може бути «використане» задля власної втіхи. Як каже традиція, св.Анна не мала дітей у шлюбі зі св.Йоакимом, і благала Всевишнього про дитя, обіцяючи його присвятити Богові. Навіщо просити про дитину, яку потім треба віддавати, – логіка, не зрозуміла для сьогоднішніх людей; однак якби святі думали «по-людському», то не було би кому виконувати волю Божу.

У ранньому віці, до п’яти років, Діву Марію привели до храму для виховання: у єврейській традиції такі діти могли згодом залишитися служити у храмі. Легенди кажуть, що нареченого для Діви Марії обрав священик Захарія, вбачаючи виразний знак із небес у тому, що в руках вдівця Йосипа розквітнув посох. Побожність нерідко буває надто казкова; але, з іншого боку, наш Бог уміє творити найдивовижніші чуда, які ще більше подібні до казок, аніж апокрифічні легенди.

Свято Введення Богородиці у храм має східну ґенезу, оскільки богослови західної традиції були проти думки про тривале (за апокрифами – 12 років) перебування Богородиці у єрусалимському Храмі: там не було окремого двору для виховання дітей, не було кому ними займатися, а жінкам усередину Храму вхід був заборонений. Західна традиція спиралася на те, що згадок про перебування Марії у Храмі ані виховання там дітей немає у Святому Письмі, натомість східна традиція на підтвердження своєї думки щедро цитувала різних церковних письменників ранніх століть. На впровадження цього спомину в літургійний календар Церкви найбільшою мірою вплинув паралелізм Господніх і марійних свят: маємо їхні дні народження, жертвування, страждань, Вознесіння і Внебовзяття.

У Єрусалимі свято Введення Діви Марії до Храму відзначалося починаючи з VI ст. (найімовірніше), коли там було збудовано й освячено церкву Пресвятої Марії. Далі це святкування поширилося Східними Церквами. До західного літургійного календаря цей день ввів 1372 року папа Григорій ХІ, перебуваючи в Авіньйоні. Отож спомин Жертвування Марії західна Церква прийняла, коли її глава був у вигнанні, а до загальноцерковного рівня його підніс папа Сикст V, і було це не менш значущого 1585 року.

І хоча текстологічних чи історичних підтверджень цей спомин не має, однак його богословська думка очевидна: через своє Непорочне Зачаття, від початку пожертвувана Богові, Пресвята Марія виконує Його волю всім своїм життям. Прийнявши Сина Божого, який прийшов у тілі через Неї, Вона тим самим стала найпрекраснішим Храмом Божим. Споконвічно підготовлена Богом для виконання місії, найважливішої в людській історії, Вона ще й свідомо до цього готувалася та свідомо й добровільно прийняла волю Божу, про що свідчать слова, сказані до ангела: «Ось я Господня слугиня» (Лк 1,38).

Спомин Введення Богородиці у храм є патрональним святом для сестер-презенток – згромадження польського походження, яке має свій монастир і в Україні (зокрема, сестри працюють у Рогатині Івано-Франківської обл.)

У наш час немає звичаю присвячувати первородних дітей Богові. Але всі ми жертвувані Йому через Хрещення, і кожен має пам’ятати про свою гідність і відповідальність як християнина.

 CREDO

Хресна Дорога відбудеться 21 листопада і розпочнеться Месоюу храмі св. Флоріана о 14.00 год

Хресна Дорога за жертв репресій та Голодомору, вбитих на Майдані і на сході України

Молебень Хресної Дороги за жертв репресій та Голодомору, за тих, що загинули під час трагічних подій на Майдані та військових дій на сході України, відбудеться у Шаргороді.

Хресна Дорога відбудеться 21 листопада і розпочнеться Месоюу храмі св. Флоріана о 14.00 год.

Після Служби Божої вулицями міста вирушить Хресна Дорога.

Молебень очолить ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.

Нагадаємо, у Шаргороді зводять 3-кілометрову Хресну Дорогу з каплицями та фігурами в натуральну величину. Будівництво кожної з 14 капличок-стоянь взяли на себе місцеві католицькі та православні родини. Наразі усі каплички знаходяться на різних етапах будівництва. Але паломництва до ще недобудованої Хресної Дороги вже тривають: чотири рази на рік тут відбувається дієцезіальна Хресна Дорога, а ще частіше – парафіяльні.

CREDO

30 листопада розпочнеться Рік богопосвяченого життя

У першу неділю Адвенту, 30 листопада, у Католицькій Церкві розпочнеться Рік богопосвяченого життя. Його урочисте відкриття відбудеться у ватиканській базиліці Святого Петра.

О 10 годині за місцевим часом кардинал Жуан Брас де Авіс, префект Конгрегації у справах інститутів посвяченого життя і товариств апостольського життя, проведе Літургію від імені Папи Франциска, який цього дня перебуватиме у Туреччині з апостольським візитом.

Нагадаємо, літургійний рік у Католицькій Церкві починається у першу неділю Адвенту.

За матеріалами: katolik.ru