Початки покликання. Дитинство і юність
12 жовтня 1891 р. у Вроцлаві в родині Зігфрида Штайна і Августини Курант (Courant) народилася дочка Едита. За характером дитина була жвава і вперта, а водночас дуже чутлива. З одного боку, вигляд п’яниці, якого колись зустріла, не давав їй спокою ні вдень, ні вночі. З іншого боку, маючи лише 6 років, Едита захотіла до школи і наполягла, щоб її прийняли. Була дуже здібною ученицею. Про її характер і впертість свідчить також і те, що вона втратила дитячу віру, як сама засвідчує, у 13 років.
1906 року Едита Штайн закінчила 9-річну жіночу школу. І не захотіла далі продовжувати навчання. Вирішила влаштувати собі рік перерви. У цей час від травня 1906 по березень 1907 року вона жила у найстаршої сестри Ельзи в Гамбурзі. Свій вільний час віддавала книжкам.
1909 року Едита вступає до гімназії. Проявляє велике зацікавлення до вивчення літератури та філософії. Вона досить відкрита людна, має дружні стосунки з усіма в класі. Нарешті, 1911 року складає іспити на атестат зрілості.
Покликання філософа
Того ж 1911 р. Едита вступає до Вроцлавського університету. З великим запалом береться до науки. Включається також у суспільну діяльність, стаючи членом Пруського товариства за право голосу для жінок.
У квітні 1913 р. переводиться до Геттінгена на 4 семестр, бо у Вроцлаві їй перестало бути цікаво. В Геттінгені жив її кузен Річард Курант із дружиною. Вони допомогли Едиті знайти помешкання. За рекомендацією вчителя з Вроцлава др. Москевича Едита звертається з проханням про допомогу до Адольфа Райнаха, співпрацівника професора Ґуссерля. Райнах відгукується на прохання, і молода студентка розпочинає відвідувати семінари Ґуссерля. Цей видатний філософ, єврей за походженням, разом зі дружиною перейшов на протестантизм. Під його керівництвом Едита береться писати докторську працю з феноменології. Одночасне навчання і писання праці стало важким тягарем. За її власними свідченнями, вона переживала дуже важкі хвилини у житті. На допомогу їй знову прийшов Райнах, який вивів її з цього стану порадами щодо писання праці.
14 і 15 січня 1915 р. Едита успішно складає державний іспит.
Громадянський і патріотичний вимір покликання
Громадська діяльність у Пруському товаристві, яку розпочала Едита, з вибухом І Світової війни набула іншого виміру. Маючи любов до свого народу й Вітчизни, вона не може залишатися осторонь суспільної ситуації. В квітні 1915 р. Едита перемогла страх і вирішила піти служити на фронт. Попри спротив матері, вчорашня студентка стає санітаркою у військовому госпіталі. Призначили її до відділення хворих на тиф. Коли зменшився потік хворих, вона попросилась у відділення хірургії, де було більше праці. Лише тоді, коли у жовтні 1915 р. було ліквідовано госпіталь у Храніцах, Едита повертається до Вроцлава.
Моральний вимір покликання
Шукаючи своєї дороги в житті, Едита розуміє, що важливі не лише конкретні вчинки, але й моральний стан. Маючи вразливе сумління, вона не раз проявляє високі етичні якості. Прикладом може бути хоча б випадок із призначенням терміну докторського іспиту.
1916 року вона приїздить до Фрайбурга, оскільки тут розпочав свою викладацьку працю її науковий керівник Едмунд Ґуссерль. В університеті був звичай давати подарунок-хабар посередникам, які допомагали домовитися з екзаменаційною комісією перед докторським іспитом. Едита не піддалась прийнятому звичаю і сама особисто пішла домовлятися до декана відділу філософії професора Корте (Кörte). Декан був здивований, але термін екзамену усталили на 3 серпня.
Прочитавши працю своєї учениці, Ґуссерль сказав: “Ви дуже здібна. Я подумую, чи не вмістити цю працю в публікаціях у Щорічнику разом з «Ідеями». Маю враження, що Ви випередили деякі питання, які я порушую в другій частині «Ідей»”. Належно оцінюючи талант Едити Штайн, Ґуссерль із радістю погоджується прийняти її до себе асистенткою.
3 серпня 1916 р. Едита складає докторський іспит із найвищим ступенем summa cum laude. Її підтримують друзі: німкеня Еріка і поляк Роман Інгарден, колега з університету в Геттінгені.
Початки християнського покликання
1917 року на фронті загинув Райнах. Едита прийшла потішити дружину загиблого. Однак замість того, щоб приймати втіху, вдова сама її потішала. Едита потім написала:
«Це була моя перша зустріч із Хрестом і Божою силою, яку Він уділяє тим, хто його несе. Я побачила вперше в житті Церкву в її перемозі над жалом смерті. Цієї миті зламалась моя невіра і з’явився Христос у таємниці Хреста».
Відтоді вона починає вивчати Євангеліє.
З 1920 року Едита працює викладачкою у вроцлавському Народному університеті.
Відкриття правди завдяки св. Терезі від Ісуса та хрещення
1921 року Едита, перебуваючи у Бергзаберні у друзів, зустрічає автобіографію св. Терези від Ісуса «Життя св. Терези, написане нею самою». Прочитавши її, вона сказала: «Це правда». Із властивою для неї залізною послідовністю Едита одразу ж вирішує прийняти хрещення. Вона придбала Катехизм і Месалик, почала їх вивчати. Незабаром Едита йде до церкви св. Мартина в Бад Бергзаберн і просить після Меси про хрещення. На зауваження священика про необхідність підготовки вона пропонує проекзаменувати її. Після екзамену священик-настоятель Євген Брейтлінг призначив хрещення на 1 січня 1922 р. Едита на хрещенні приймає ім’я Терези Ядвіги. Дата її хрещення має також промовисту ознаку в своєму літургічному спомині. Сьогодні це урочистість Пресвятої Богородиці Марії, а тоді 1 січня було святом Обрізання Господнього. Акт обрізання для євреїв є актом входження до Вибраного народу.
Синтезування філософії з теологією св. Томи Аквінського
Йдучи послідовно за голосом покликання, Едита має велике прагнення вступити до монастиря босих кармеліток. Однак цього другого удару не знесла б її мама — глибоко віруюча юдейка. Тому Едита вирішує чекати.
Прийнявши Миропомазання 2 лютого 1922 р., Едита отримує пропозицію від о. Йозефа Швінда стати вчителькою в семінарії для вчителів та ліцеї сестер-домініканок для дівчат у Спірі. Від 1923 до 1931 року вона працює в Спірі.
1925 року Едита знайомиться з єзуїтом, видатним філософом о. Еріхом Пшиварою. Той радить їй вивчити твір Томи Аквінського «Quaestiones disputatae de veritate». Захоплена цією працею, Едита перекладає її німецькою мовою, додає коментарі і видає. Отець Пшивара пише про неї: «Вона має подвійного духа, необмежену здатність огорнути істоту і речі, жіночу здатність приймання і одночасно чоловічу сутнісну розумність». Едита була захоплена глибиною думки Томи Аквінського. Вона писала:
«Якби я була на 15-20 років молодша і не зв’язана у діях, почала би ще раз вивчати філософію і теологію. Але я вже у такому віці, коли те, що вже маєш, повинно приносити плоди, і свої браки можу надолужувати тією мірою, якою це можливо».
Відкривши для себе нові горизонти християнської філософії, Штайн намагається провести порівняння схоластики і феноменології. Навіть пише працю «Феноменологія Ґуссерля і філософія св. Томи Аквінського».
Покликання до контемпляції (споглядання)
1928 рік. Викладацька і наукова діяльність не перешкоджають Едиті у її житті молитвою. Вона зріло і гармонійно поєднує реалізм життя зі споглядальною молитвою. Пише: «Навіть у контемпляційному житті ми не можемо поривати контакту зі світом. Вважаю, що чим глибше хтось зануриться в Богові, тим більше він має виходити з себе і входити у світ, несучи туди Боже життя».
Зі споглядальної молитви Едита черпала передусім сили. Захищала її перед закидами літургістів, які містичну молитву вважали суб’єктивізмом. Писала: «Молитвою Церкви є кожна справжня молитва. Кожна в Церкві щось робить… Містична ріка, яка пливе уже сотні років, то не якась заблукана доріжка життя молитви в Церкві, але її янайбільш внутрішнє життя і пронизує інші форми молитви, бо в містиці, власне, живе Дух Святий, котрий дихає, де хоче. Він сам також є творцем постійно нових форм. Без Нього не було би літургії ані Церкви…»
Синтезування праці філософа і католицького громадського діяча
1928 року вийшов переклад листів і щоденника кард. Ньюмана, здійснений Едитою Штайн. Цю роботу вона виконала також на прохання отця Пшивари.
1930 рік. Едита стає відомою в колах католицької інтелігенції. Кожний серйозний католицький з’їзд вважав за обов’язок запросити Едиту Штайн із доповіддю. Найважливішою була доповідь у Зальцбурзі на тему «Етос праці жінок». У цей час Едита виконує гігантську працю. Звідки вона бере час і сили? Сама пише: «Не застосовую ніяких додаткових засобів для продовження часу праці. Працюю, скільки можу. Справність виразно зростає разом із числом необхідних справ. Якщо немає нічого пильного, втомлююся раніше. Небо безсумнівно знається на економії… Потрібно нарешті вважати себе знаряддям, а сили, завдяки яким працюємо, — чимось, чим не ми розпоряджаємось, але Бог у нас».
Цей фрагмент показує, як працездатність пов’язана з цілеспрямованістю і зосередженням на своєму покликанні.
Марія Шафер так згадує про свою подругу Едиту: «На столі лежав старий вирізьблений хрест… Час від часу Едита дивилася на нього з любов’ю. Хоч її день був докладно наповнений, а вона суворо дотримувалася плану, який собі визначила, то знаходила одну чи другу годину, аби порозмовляти зі мною…»
Покликання до прийняття хреста в ім’я решти Ізраїля
Мюнстер, 27 березня 1931 р. Едита, не маючи змоги поєднувати викладацьку й наукову працю, виїхала зі Спіре. Вона хотіла захищати дисертацію у Вроцлаві, але їй не дозволили з огляду на єврейське походження. Запропоновано їй, однак, місце доцента в Педагогічному інституті Мюнстера. Вільний від викладацької та наукової праці час Едита Штайн присвячує спілкуваню з молоддю. В часи, коли поширювався народний соціалізм, простота Едити та її скромність справляли велике враження. Викладала вона поволі і спокійно, зате ясно і рощумно. Про неї казали, що вона викладач із безкомпромісною католицькою позицією.
В цей час у Німеччині дедалі сильніше поширювався антисемітизм. Над єврейським народом заходила темна ніч. У квітні 1933 р. в каплиці босих кармеліток у Кельні Едита брала участь у богослужінні на честь Страстей Господніх. Вона згадує:
«Промовляв якийсь священик. Говорив він полум’яно, але більше, ніж його слова, зачепило мене щось інше. Я тоді розмовляла зі Спасителем і сказала Йому: знаю, що Його Хрест буде тепер покладено на єврейський народ. Багато хто Його не розуміє, але ті, які це розуміють, мусять бути готові взяти його на себе в ім’я решти. Хочу це зробити. Нехай Він мені тільки покаже, як це зробити. Коли завершилося богослужіння, я мала внутрішню певність, що моя молитва була вислухана. В чому має полягати це несіння Хреста, цього ще не розуміла».
Господь прийняв її жертву. Дуже швидко вона це відчула.
19 квітня 1933 р. адміністративний директор університету в Мюнстері дав їй зрозуміти, що через натиск влади їй краще полишити викладацьку діяльність. На подив директора, Едита прийняла цю новину дуже спокійно.
Покликання кармелітки
Тієї миті, коли люди перед кимось замикають браму, Бог відкриває іншу браму, яка веде до з’єднання з Божою любов’ю.
30 квітня 1933 р. Едита пішла по обіді до церкви, кажучи до себе: «Не вийду, поки не переконаюся, чи настав уже час вступити до Кармелю!» Вийшла вона з храму, сповнена переконання, що час уже надійшов. Важко попрощалася з матір’ю, яка до кінця життя так і не могла зрозуміти рішення дочки та погодитися з ним, і 14 жовтня 1933 р. розпочала свій постулат у Кармелі в Кельні. В постулаті Едита продовжувала наукову працю, зокрема написала есе про кармелітську формацію: «Тереза від Ісуса, вихователька людської особи», де підкреслила педагогічні риси св. Терези Великої.
15 квітня 1934 р., в неділю Доброго Пастиря, відбулась урочистість облучин у кармелітський габіт. Ні матері, ні родини — нікого не було на цій урочистості. Натомість щедро була представлена «родина феноменологів». Професор др. Петро Вуст описав облучини сестри Терези Бенедикти від Хреста у статті «Від Ґуссерля до Кармелю». Там він вказав головні частини її шляху: філософія Ґуссерля, філософія Томи Аквінського, реалізм духовного життя у св. Терези від Ісуса та св. Йоана від Хреста.
Під час візитації монастиря провінціал о. Теодор Раух наказав с. Терезі Бенедикті приготувати до друку працю «Потенція і Акт». Працюючи над нею, вона приготувала до друку також працю «Буття скінченне і вічне». Ось кілька цитат звідти:
«Буття Бога, сутність Бога — любов… Тут замовкає метафізика. Починається якась участь у самій мудрості Бога, в Його простому погляді, яким Він охоплює самого себе і все створене. Пізнання перемінюється в бачення, а воно переходить у любов, яка є найвищою формою пізнання».
«Той, хто живе зосереджений у глибині свого існування, зможе помітити “велику” внутрішню залежність навіть незначних справ. Лише така людина може належно оцінити їхнє властиве значення і виробити щодо них відповідну позицію. Її душа перебуває на шляху остаточного формування і реалізації свого буття. Бувають, на жаль, люди, які ніколи не досягають до своєї остаточної глибини. Вони не тільки ніколи не дійдуть до досконалості своєї істоти через формування душі в сенсі призначення свого буття, але навіть ні разу — хоч на хвилину — не посідатимуть самих себе.
Що більш зосередженим у собі живе хтось у своїй глибині, то сильніше він випромінює і притягає інших. Одночасно ціла його вільна, духовна постава має печать власної відмінності, якою відзначається його внутрішній світ. Навіть його тіло є в певний спосіб “одухотворене”».
14 вересня 1936 р. помирає матір с. Терези Бенедикти. Цього самого дня вона урочисто відновлювала свої монаші обіти і виразно відчувала близьку присутність своєї матері.
15 грудня 1936 р. до Кельна прибула рідна сестра Едити — Роза. Там вона і прийняла хрещення.
21 квітня 1938 р. с. Тереза Бенедикта складає вічні обіти.
З 9 на 10 листопада 1938 р. в цілій Німеччині стається страшний погром євреїв — «Кришталева ніч». Після цього розпочалися сильні переслідування євреїв.
Покликання до повного посвячення себе волі Божій
1 січня 1939 р. Едита переїжджає до монастиря в Ехті, у Голандії. На певний час Голландія стала місцем прихистку для багатьох людей єврейського походження: німці ще не мали там влади.
В п’ятницю, в октаві Божого Тіла, с. Тереза Бенедикта складає героїчне присвячення себе волі Божій:
«Уже тепер приймаю смерть такою, яку мені Бог призначив, із досконалим відданням себе Його волі та з радістю. Прошу Господа, щоб захотів прийняти моє життя і смерть на свою честь і славу, за всі справи Найсвятішого Серця Ісуса і Марії, за святу Церкву, особливо в намірі збереження, освячення і досконалості нашого святого Ордену, за Кармель у Кельні та Ехті, в дусі винагородження за невіру єврейського народу, щоб Господь був прийнятий своїми, щоб надійшло Його славне Царство, просячи порятунку для Німеччини, за мир у світі, нарешті, за моїх близьких, живих і померлих, за всіх, яких Бог мені дав, щоб ніхто з них не загинув».
1 липня 1939 р. до Ехта прибуває Роза, сестра Едити. Кармелітки прийняли її як одвірницю монастиря та працівницю саду.
Травень – червень 1939 р. Німеччина займає країни Бенілюксу та Францію. В цей час настоятелька доручає с. Терезі Бенедикті писати працю про життя і містичне вчення св. Йоана від Хреста. Так постає твір «Знання Хреста».
Покликання наслідувати Христа на Голготі
2 серпня 1942 р. арештовано Едиту та її сестру Розу. Їх завезли спочатку до табору в Амерсфоорт. У таборі було багато матерів, близьких до втрати розуму, які вже не доглядали за своїми дітьми. Едита з відданням намагалася дбати про цих дітей: мила їх, причісувала, клопоталася про їжу для них. Під час перебування в таборі вона розвинула живу діяльну любов. Коли її запитали, що вона робитиме далі, Едита відповіла: «Досі молилась і працювала, і далі буду працювати і молитися».
7 серпня 1942 р. Едиту перевозять у задушливому потязі. Цілком імовірно, що там вона згадала слова, які 1938 року писала до своєї приятельки в Перу:
«Сподіваюся, що Господь прийняв моє життя. Мушу постійно думати про царицю Естер, яка для того була забрана від свого народу, щоб заступалася за нього перед царем. Я дуже бідна, вбога і мала Естер, але Цар, який мене вибрав, нескінченно могутній і милосердний. І це дуже велика втіха».
9 серпня 1942 р. потяг прибув до концентраційного табору Освенцім, до його частини, яку називали Біркенау. Ув’язнених зігнали до газової камери. Так закінчилася земна мандрівка Едити і виповнилися слова, які вона писала у праці «Знання Хреста»:
«Поєднання з Богом у любові є метою, для якої душа була створена, відкуплена через хрест, на хресті осягла своє сповнення й на цілу вічність запечатана хрестом».
Так завершився земний шлях Едити Штайн, під час якого вона зуміла вповні розкрити себе і реалізувати Боже покликання для свого життя. Шукаючи правди, Тереза Бенедикта проходила почергові етапи свого покликання: дочка, філософ, патріот, громадський діяч, педагог, християнка, кармелітка, — аж дійшла до уподібнення Христу в Його мученицькій смерті.
Значення покликання Терези Бенедикти від Хреста
У своєму листі motu proprio від 1 жовтня 1999 року Папа св. Йоан Павло ІІ урочисто оголосив св. Терезу Бенедикту від Хреста співпокровителькою Європи. Він, зокрема, зазначив:
«Тереза Бенедикта від Хреста, яку недавно канонізували, була не тільки пов’язана з різними країнами Європи, але цілим своїм життям — як мислитель, містик і мученик — перекинула ніби міст між своїм єврейським походженням і вірою в Христа. З безпомилковою інтуїцією вона провадила діалог із сучасною філософською думкою. На кінець — перед лицем страшної ганьби Шоа — вона стала, завдяки своєму мучеництву, вповноваженим представником Бога і людини. Таким чином, вона стала символом перемін, які відбуваються в людині, культурі та релігії, в яких криється самий зародок трагедії і надії Європейського континенту».
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz